40-річний майстер працює у Державному історико-архітектурному заповіднику “Стара Умань”. Виготовлення кольчуг — його хобі, можливість відволіктись від поганих думок і спосіб “оживити” історію.
“Коли я навчався у школі, то любив історичні книжки, а ще — читати про музеї. Годинами розглядав малюнки зі зброєю. Тоді пробував на іграшкові фігурки вбирати різноманітні обладунки з фольги. А з великих металевих скріпок за допомогою плоскогубців робив кольчугу. З однієї скріпки виходило сім-вісім кілець, — розповідає Сергій Грачов. — Це захоплення згодом вплинуло на вибір професії. За фахом я вчитель трудового навчання та основ безпеки життєдіяльності. Але в школі пропрацював лише декілька років. Із 2018 року — співробітник Державного історико-архітектурного заповідника “Стара Умань”. Доглядаю підземелля, територію”.
За словами співрозмовника, кожну вільну хвилину він присвячує плетінню кольчужних виробів. Їх у своєму арсеналі має декілька десятків. Ніколи схем не малює, тримає їх у голові, інколи дивиться відео інших майстрів. У роботі використовує тонкогубці. Працює на території заповідника, бо власної майстерні чи гаража немає.
“Кольчуга — це один з найдавніших і найпоширеніших видів захисного спорядження, згадки про яке датуються ще III століттям до нашої ери. Його виробництво вимагало великої майстерності, — каже пан Сергій. — Одна з моїх кращих робіт — “Міфрилова кольчуга Фродо”, таку носив герой фільму-фентезі “Володар перснів”. Я плів з гроверних кілець (шайб. — Авт.) ланцюжки, тоді їх між собою з’єднував і виходило дуже м’яке, сильне полотно. На його створення пішло півтора року, бо сталь щільна, потребує сили. Витратив приблизно 10 тисяч гривень на матеріали, адже один гровер вартує 10 копійок. Ця кольчуга чудово захищає від різних ударів. До речі, важить десять кілограмів і складається майже зі ста тисяч кілець.
Пишаюсь, що зумів відтворити це спорядження дуже близьким до оригіналу. Що цікаво, кольчуга важка, але оскільки вона рівномірно лягає по тілу, то вага не відчувається. Але треба до двох годин часу, щоб її одягнути. Слід добре все розправити, переконатися, що всі частини тіла покриті, застебнути пряжки. Часто роблю ще місюрки — це бойовий шолом. Для цього обираю плетіння “п’ятірочки” — на одне кільце одягаю чотири, а тоді з’єдную між собою. Крім того, плету койфи — це вироби, які захищають шию та голову, тут використовую плетіння квадратами”.
Наступного року Сергій Грачов хоче відкрити виставку власних виробів. “А ще мрію відвідати всі фортеці, палаци та замки України, щоб торкнутись стін, яким уже не одне століття, і отримати нову порцію натхнення”, — зауважує майстер.
