Оселя сім’ї Марфіних із села Северинівка, що на Вінниччині, нагадує майстерню. Адже тут складають ліхтарики для бійців. Першу партію вже передали на передову, нині готують нову.
“Ми з чоловіком — віруючі. Народили п’ятеро дітей, — розповідає 54-річна Людмила Марфін. — У 2008 році, коли меншому виповнилося три роки, я вийшла з декретної відпустки й влаштувалась викладачкою в училище у сусідньому селі. Одного дня ми з чоловіком вирішили взяти в родину дітей із складними долями”.
Першими були два брати-близнюки та їхня сестричка з Вінницької області. Вони потрапили в дитячий будинок, коли хлопчикам було три роки, а дівчинці — два. Коли Марфіни взяли дітей, їм було сім і шість. Братам і сестричці було непросто адаптуватися до життя у родині, але зрештою це вдалося.
З того часу родина Марфіних взяла під різні форми опіки понад сорок дітей. Перші прийомні сини нині у війську, воюють також зять та сват. Нині в родині 16 підопічних, з них 14 — неповнолітні.
Із 2018 року Людмила Марфін — у капеланстві. Починала з психіатричної лікарні суворого нагляду в Дніпрі, нині працює при двох організаціях — Міжнародній асоціації професійних капеланів України “Українське капеланство” та громадському формуванні “Капеланський патруль”. Ще до повномасштабного вторгнення жінка допомагала воїнам на фронті. Після лютого 2022 року стала робити це ще активніше.
“Разом із дітьми плетемо маскувальні сітки, із чоловіком возимо на передову продукти, медикаменти та інші необхідні речі, — каже пані Людмила. — Підтримуємо воїнів і словом Божим”.
За словами співрозмовниці, у грудні минулого року під час зустрічі капеланів вона дізналась, що колеги виготовляють воїнам павербанки, зарядні станції та ліхтарики. Бо запити на них зростають.
“Зацікавилась насамперед ліхтариками, бо робити їх можуть навіть діти. Вирішила залучити своїх синів і дочок до роботи. Колеги-капелани передали нам бандерольку з необхідними деталями — корпусами (їх друкують на 3D-принтері), батареями, світлодіодами, вмикачами й вимикачами, — зауважує Людмила Марфін. — І ми з дітьми вже виготовили першу партію з 10 виробів, яку відправили на фронт. Ліхтарик невеличкий, приблизно п’ять-сім сантиметрів у довжину, має акумулятор, світиться білим або червоним”.
Капелан-волонтерка каже, що військові схвально відгукуються про ліхтарики, тому нині маленькі майстри працюють над новою партією. Планують виготовити 24 ліхтарики, які пані Людмила особисто відвезе на позиції.
“Дітям дуже подобається сам процес, вони доволі швидко все опанували завдяки відеоінструкції. Наприклад, дівчата розпаковують деталі для ліхтариків, сортують їх, вольтметром проводять перевірку заряду, а хлопці — паяють. Загалом один ліхтарик збирають у середньому 10 хвилин, — зауважує пані Людмила. — Знаєте, спільна робота дуже гуртує дітей. І вони щиро радіють, що можуть хоч чимось допомогти військовим. До речі, плануємо взятися і за виготовлення павербанків на передову. Це вже складніше завдання, але впевнена, що впораємося”.
