З березня цього року господині із села Колки, що на Хмельниччині, відправили бійцям на різні напрямки понад 6,5 тонни страв. Готують голубці, бендерики, гречаники та інші смаколики.
“Все почалось у перші дні великої війни. Я збирала кошти на армію, організовувала благодійні акції, допомагала закривати збори на машини для фронту. Якось ми з дітьми наколядували в селі 14 тисяч гривень і купили бійцям дрон, — розповідає волонтерка та завідувачка сільського клубу Людмила Бас. — Але і цього здалось замало, тому вирішила готувати для військових. Поділилася ідеєю з односельчанками, вони підтримали. У своєму будинку виділила під кухню кочегарку й гараж. Маємо два балони і дві газові плити. Завжди жартую, що щоразу готуємо, як на весілля, бо все робимо у баняках на 20 літрів. Працює зі мною команда — близько 20 осіб. Буває, що майже добу стоїмо біля плит. Усе приготовлене передаємо бійцям різних підрозділів на фронт. Крім того, частину продукції готуємо для молоді, яка проходить вишкіл у військово-патріотичному таборі “Подільсько-Волинська Січ”. Коштами допомагають односельці, підприємці, за що їм дуже вдячна. От недавно сусідка дала нам тушку свині, задарма, я була дуже зворушена”.
Асортимент страв у колкинських волонтерок такий, що не кожне кафе чи ресторан можуть ним похвалитися. Вареники, голубці, пельмені, каші, бендерики, гречаники, домашній хліб, солодощі...
“Влітку бійці зазвичай просять каші з м’ясом, різноманітні салати, м’ясні й рибні тушкованки, — зауважує пані Людмила. — А ось взимку популярними є голубці, вони ситні та апетитні. До речі, почали їх готувати після того, як попросив один із воїнів. Мовляв, дуже скучив за цією стравою, що нагадує йому про рідний дім, маму. Також у холодну пору військові просять пельмені, вареники з тушкованою капустою, м’ясом, з картоплею і грибами. Дівчата ліплять, а я варю. Готові варенички розкладаємо на столі, аби охололи. Опісля пакуємо у відерка, заливаємо смальцем, тому все добре зберігається. А ще бійцям до смаку наша морква по-корейськи, гречаники, картопляні зрази. Якщо є донати, то вудимо м’ясо, робимо ковбаси, додаючи до них баночки домашнього хрону.
Тепер, на жаль, з грішми допомагають менше, але не опускаємо рук. Днями купила чотири свинячі голови, обробила їх, обрізала все зайве, натерла приправами, нашпигувала часничком, добу вони так маринувалися, а потім запекла. Тепер смаколик у вакуумній упаковці поїде до захисників. А ще робимо намазки із сала та часнику. Подруга з Італії надіслала різні приправи, то я обкачую ними шматочки сала, і воно виходить пікантним й ароматним. Бійці хвалять, кажуть, що смачнішого сала не їли. Обов’язково передаємо і домашній хліб, земляки із ближніх сіл печуть солодощі, зазвичай це сухе печиво, яке може довго зберігатися. Його зручно взяти у кишеню зі собою на позицію. За десять місяців цього року ми відправили бійцям 420 пакунків загальною вагою більше 6,5 тонни!”
За словами Людмили Бас, захисники на знак подяки надсилають їм прапори з підписами, тубуси, гільзи. Отож два місяці тому створили у сільському клубі кімнату-музей. Планують проводити екскурсії для школярів, щоб ті бачили, якою ціною виборюється наша свобода і незалежність.
“Буває, що і здоров’я підводить. Але як прочитаю ті “есемески” від бійців, то про болячки забуваю і знову мерщій до роботи. Не можу їх підвести, — каже волонтерка. — Війна принесла горе чи не в кожен дім. Один хлопець із нашого села загинув на фронті, двоє — безвісти зникли. Мій похресник служить, а його дружина допомагає мені куховарити. Мусимо всі гуртуватися й допомагати воїнам. Бо якщо тил забуде про фронт, то фронт буде там, де тил”.
