Його життя і кар’єра нерозривно пов’язані з Києвом, який для Олега Антонова став рідним містом. Як і конструкторське бюро, яке він не одне десятиліття очолював, залишивши по собі не тільки видатні досягнення у літакобудуванні, а й теплі спогади співробітників.
...Хтось із його однолітків “захворів” горами, подавшись в альпіністи, хтось — морем, вибравши професію моряка, а він — небом. Пристрасть, що виникла у шкільні роки в авіагуртку, з отриманням атестата не зникла, а навпаки — зміцніла. Ставши студентом, Олег Антонов узявся за втілення своїх сміливих (для когось — божевільних) ідей.
“Ви уявляєте, у 17 років він з ровесниками зробив свій перший планер, — розповідає Олег Богданов, який майже чверть століття працював поруч з Антоновим. — У 24 керував планерним КБ, а в 30 заправляв цією справою у всьому СРСР. Звісно, його помітив та запросив до себе Яковлєв. Спершу, як одного з провідних конструкторів, а потім — першим заступником”.
Проте цілковито розкрити свої здібності — якщо не сказати таланти — Олег Антонов, який народився у російському селі, зміг, тільки перебравшись до України. У 1952 році в його паспорті з’явилась київська прописка. Як і в дослідно-конструкторського бюро, що потім отримає його ім’я. Відтак не одне десятиліття наші авіагенії дивуватимуть не лише вітчизняних, а й зарубіжних колег своїми неймовірними проєктами.
“Наприклад, у 1965 році з’явився Ан-22, що став першим у світі широкофюзеляжним турбогвинтовим транспортним літаком таких розмірів, — каже Валерій Романенко, провідний науковий співробітник Національного авіаційного університету. — Цей великий ваговоз встановив декілька десятків світових рекордів! Причому “Антей” дотепер здатен літати. В України, щоправда, залишився тільки один такий літак і стоїть він сьогодні в Німеччині”.
Під керівництвом Олега Антонова було створено понад десяток нових типів літаків. Від малошвидкісного Ан-2 (у народі відомий як “кукурудзник”), вантажопідйомність якого була півтори тонни, до легендарного Ан-124 “Руслан”, що міг піднімати в небо до 150 тонн! Експерти відзначають: останній став найбільшим серійним військово-транспортним літаком у світі. Не дивно, що його використовували в інтересах НАТО під час операцій в Афганістані та Іраку.
“В Олега Костянтиновича була неймовірна працездатність, — ділиться пан Богданов. — Він трудився, на мій погляд, 24 години на добу. Розповідав, що деякі конструкторські рішення, причому важливі, приходили йому навіть уві сні. Знаєте, Антонов не просто роздавав нам завдання, а брав безпосередню участь у роботі. Він буквально фонтанував ідеями, яким чином вирішити те чи інше питання... Крім того, брав на себе всю відповідальність там, де інші боялись. І якби, не дай Боже, спіткала якась невдача, йому перепало би будь здоров”.
Обидва співрозмовники відзначають таку рису уславленого авіаконструктора, як інтелігентність. “Це вам не Туполєв, який розмовляв матом, — зазначає Валерій Романенко. — Ні, Олег Костянтинович міг вилаятися, але лише тоді, коли хтось зробив цілковиту дурість. До речі, я теж працював у ДКБ — на аеродинамічній трубі, а потім вступив у виш. Так от, під час навчання мені доводилося бувати на його лекціях. Можу відзначити, що в Антонова була гарна мова й він справляв враження дійсно культурної людини”.
Цікаво, що авіаконструктор захоплювався живописом. У вільний від роботи час — коли такий все ж з’являвся — Антонов залюбки малював. В основному це були пейзажі, а також літаки, що ширяють у небі. “В його доробку, напевно, 30 — 40 картин, — мовить Олег Богданов. — Деякі з них написані дуже навіть непогано. Одну з них я побачив в Олега Костянтиновича вдома на стіні. Вона мені страшенно сподобалася, про що я йому сказав. У відповідь же почув: “Так я вам її подарую”. (Сміється). Ось такою він був людиною”.
Чи мав легендарний киянин — академік, доктор наук, лауреат державних премій — те, що можна назвати словом “кредо”, “гасло”, “девіз”? Запитую про це в 91-літнього Олега Богданова, колишнього заступника генерального конструктора АНТК імені О. К. Антонова. Після паузи він розповідає: “Олег Костянтинович якось написав таку фразу, яку я запам’ятав: є на світі три прекрасні сестри — віра, надія і любов. Так от у нього завжди була віра в свої сили, надія на перемогу та любов до життя. Власне кажучи, цими трьома речами він завжди й керувався”.
