Коли заходить мова про підкорення космосу, в багатьох одразу спливає ім’я Леоніда Каденюка. Проте він не був першим українцем, який полетів до зірок. Цю історичну місію виконав свого часу Павло Попович. Яким залишився у пам’яті видатний космонавт?
Він народився у місті Узин на Київщині. Як прийнято говорити в таких випадках — у багатодітній сім’ї. Мав п’ятеро братів і сестер. Велося їм, як неважко здогадатися, несолодко. Тому Павло Попович з дитинства працював: то водовозом у пекарні, то кочегаром на цукровому заводі, то ще там десь. А у вільний час ходив на місцеве летовище спостерігати за тим, як ширяють у небі літаки.
“Коли він навчався у технікумі, паралельно став займатися в аероклубі, — каже Лілія Кавун, завідувачка науково-історичного відділу Національного музею космонавтики ім. Корольова. — Згодом вступив до військового училища, де вивчився на льотчика. Ну а в 1960-му потрапив до складу першого загону космонавтів. Йому судилося здійснити політ через два роки — під №4”.
Якби зорі склались інакше (і в прямому, і в переносному значеннях), Павло Попович міг би стати й першовідкривачем космосу. Проте, як відомо, ця місія випала Юрію Гагаріну. “Можливо, в тому, що першим полетів росіянин, свою роль зіграли деякі політичні моменти”, — вважає Едуард Кузнєцов, голова громадської ради при Національному космічному агентстві України. І не лише він такої думки.
Тоді Павло Попович провів на орбіті лише три доби, але запам’ятався усім своїм несподіваним вчинком. Знаєте, яким саме? Він заспівав під час сеансу зв’язку із Землею “Дивлюсь я на небо та й думку гадаю”. “Так українська пісня вперше пролунала в космосі”, — каже Лілія Кавун. До речі, через дванадцять років наш земляк знову одягне білосніжний скафандр і пробуде в невагомості понад два тижні. Назавжди закріпивши за собою статус одного з піонерів підкорення Всесвіту.
Популярність космонавтів у ті часи була шалена. Їм навіть заздрили зірки естради, кіно й театру. Проте Павла Поповича, стверджують люди, які його добре знали, “зоряна хвороба” не зачепила. “Він був чудовою людиною, — пригадував ще один український космонавт Віталій Жолобов. — Контактний, незаздрісний, надійний, тактовний. Завжди і підкаже, і підбадьорить”. До слова, саме Попович навчив свого молодшого колегу грати в більярд.
Цікаво, що це було не єдине хобі космонавта. “Він дуже любив риболовлю, — ділиться Лілія Кавун. — У нашому музеї зберігаються різні речі з цим пов’язані, а також один із призів за участь у турнірі рибалок”. Павло Попович не пропускав жодної нагоди посидіти на березі річки чи озера з вудкою. А коли став власником квартири в Криму, тішився можливості віддатися своєму хобі сповна.
У Гурзуф він час до часу втікав від столичного шарварку. Тут можна було забути про справи й бодай трохи відпочити. Таким моментам чи не найбільше раділа дружина. Зазвичай Павло Романович йшов із дому о восьмій ранку, а повертався о десятій вечора. На вакаціях же збавляв оберти та присвячував себе сім’ї. Для Алли Федорівни це була ще й нагода продемонструвати свої кулінарні таланти. Як уродженка Дніпропетровщини вона знала, чим взяти чоловіка: звісно, борщем. Це була улюблена страва космонавта.
Що ж до міцних напоїв, то він віддавав перевагу українській горілці з перцем. “Одного разу, коли мене запросили на телепрограму в Зоряне містечко, я прихопив зі собою одразу десять пляшок, — ділиться співак Іван Попович. — Дегустація відбулася ще до початку зйомок. (Усміхається). До слова, я тоді виконав пісню “Іду, Галактико!”, яку написав на вірш Павла Романовича. Випадково натрапив на нього в журналі “Україна” й вирішив покласти на музику. Там є такі слова: “Чув не раз я про любов до моря, і до неба в серці ніс любов, під високим голубим простором безліч кілометрів я пройшов... Я туди дорогу прокладаю, в космос, де ніхто ще не ходив, та без тебе, мій Дніпровський краю, я б в житті нічого не зробив!”
Нині ці слова набувають ще глибшого змісту, ніж коли були написані. Павло Попович часто приїздив на свою батьківщину. Як не на зустріч зі студентами, то на боксерський турнір, як не на якийсь офіційний захід, то у приватних справах. “Він ніколи не відривався від свого коріння та все життя був пов’язаний з Україною, — підкреслює Лілія Кавун.— Тому Поповича називають найбільш українським серед усіх радянських космонавтів українського походження. А таких, якщо порахувати, приблизно двадцять”.
...Він помер також на рідній землі. Це сталося 29 серпня 2009-го в Криму. Збирався вирушити до друзів на Закарпаття, але напередодні ввечері сталася трагедія. У легендарного космонавта, якого життя не раз випробовувало на міцність, обірвався тромб. Українському соколові, чия усмішка розтоплювала серця, було 78 років.
