“Українська сторона працює для того, щоб спільно з європейськими партнерами виробляти всі потрібні системи ППО, ракети до них та кожен із типів дронів, без яких неможлива реальна оборона в сучасній війні”, — повідомив Володимир Зеленський.
Європейці демонструють готовність до співпраці. Допомагають нам і грошима, і зброєю. Але тут вони мають певний зиск. Про це фактично сказав начальник Генштабу Бельгії Фредерік Вансіна. “Коли війна в Україні завершиться, Європа має бути досить сильною, щоб стримувати Росію, — заявив він. — І все це — на тлі складних відносин зі США. До 2030 року, якщо ми рухатимемося нинішнім курсом, то будемо значно сильнішими, ніж сьогодні. 2030 рік буде складним для Європи. До того часу війна в Україні, сподіваємося, завершиться, а Росія матиме досвідчену армію зі 650 — 700 тисяч військових. Тому до 2030 року ми навіть без підтримки США маємо бути готові сказати Путіну, що він не виграє війну проти Європи. У нас є ще декілька років — завдяки мужності українців, які платять за цей час своєю кров’ю. Саме тому ми їх так підтримуємо”.
У політичних колах України заяву бельгійського військового сприйняли вкрай негативно. Бо вважають, що Україна та українські громадяни — не ресурс. Не інструмент для вирішення чиїхось геополітичних завдань. І тим паче — не живий щит, яким можна на певний час прикриватися від агресора.
— Дуже прикро чути такі заяви, — каже народний депутат Олексій Гончаренко. — Виходить що? Українці мають воювати, бо Європа ще не підготувалась. А не завелика ціна? Скільки ще має загинути наших людей — від ракет, від дронів, на фронті? Скільки ще має залишитись без домівок? Поки в Європі живуть найкраще життя. Найперше і найголовніше, про що нині мають думати всі, — це мир. І насамперед про це має думати Зеленський, а не розповідати про стійкість, потужність та готовність бути декілька років щитом Європи.
Розумію, що в Європі є різні люди й різні думки. Але, на жаль, серед них — не простих людей, а очільників, — не бракує тих, які готові пожертвувати Україною та українцями для стримування Росії. Нам треба зупинити агресора для того, щоб жити, а не загинути заради того, щоб мирно і щасливо жила Європа. Виграти час ціною українців — це цинічний підхід.
— Звичайно, нам дуже образливо й боляче, коли чуємо заяви, які звучать як використання України, — зауважує директор Українського інституту політики Руслан Бортник. — Але маємо розуміти: Європа хотіла б української перемоги над Росією, її розпаду, але дедалі менше вірить у те, що це можливо. Саме тому більш прагматична частина Європи публічно говорить, що потрібно підтримувати Україну, щоб виграти час для переозброєння. Це не означає, що Європа вірить у те, що Україна програє війну чи буде знищена. Європа розглядає Україну як елемент стримування і виснаження Росії.
— Якщо військово-повітряні сили європейських країн НАТО перебувають у більш-менш задовільному стані, то сухопутні — у жалюгідному, — додає політичний експерт Андрій Золотарьов. — У Британії чисельність сухопутних військ — 73 тисячі осіб. Це ні про що. У Німеччині за часів Меркель на дві третини скоротили механізовані й танкові бригади Бундесверу. Фактично вони пішли під ніж, а на відновлення потрібен час.
— Чи можемо ми нині замінити американську допомогу європейською?
● А. Золотарьов:
— Ми отримували від США дві третини озброєння, боєприпасів, запчастин до техніки. Компенсувати такий великий обсяг військової допомоги європейці не зможуть. Вони не виробляють такого арсеналу ракет до систем ППО, як Сполучені Штати. Прикро, що Нідерланди нині дають премію свободи Зеленському і народові України, але, як і Норвегія, не дають нам обіцяних літаків F-16. І головне тут — фінансовий складник. На жаль, у більшості європейських країн нині дефіцит бюджету. Тому цілковито покладатися на Європу — це помилка.
● Р. Бортник:
— Європа нині фінансує нас і постачає нам майже все озброєння, закуповуючи дещо в американців за програмою PURL. Тож на тактичному рівні її підтримки в обсязі приблизно 100 мільярдів євро на рік може вистачити. Але що стосується стратегічного стримування — ядерної парасольки, даних розвідки, інформації про ракетні пуски, — то вона не спроможна повноцінно замінити США. І якщо Вашингтон припинить продавати сучасне озброєння не лише Україні, а й Європі, то нас чекатиме військова катастрофа.
— Багато хто вважає, що США нині радше на боці Росії, а не України.
● О. Гончаренко:
— Трамп не за Україну і не проти України. Не за Росію і не проти Росії. Трамп за США і за себе. І це нормально. У тому підході “за США і за Трампа” є інтереси американського президента, які збігаються з нашими. Трамп реально хоче миру. Чому? Щоб отримати Нобелівську премію, щоб здобути підтримку на виборах чи з якихось інших причин? Нас це не має цікавити. Нам треба користати з того, що Трамп хоче того, що й ми. Натомість бачу коментарі нашого президента про те, що все, Америка нам більше не потрібна. Ну це утопія. Залишатися без підтримки США в умовах повномасштабної війни з Росією — це божевілля й самогубство.
● А. Золотарьов:
— Проблема в тому, що ми неправильно вибудовуємо дипломатичні відносини зі США. Радникам президента Зеленського ще п’ять-шість років тому варто було б почитати книжку Дональда Трампа “Мистецтво укладати угоди”. У цій книжці автор неодноразово підкреслює ідею, що коли не реагувати на проблеми або на людей, які створюють труднощі, вони й далі це робитимуть. Це певною мірою стосується і Володимира Зеленського. Трамп певен, що до оголошення йому імпічменту у 2019 році (тоді Палата представників проголосувала “за”, але Сенат виправдав Трампа. — Авт.) доклалася українська сторона. Адже підставою для імпічменту було звинувачення його у зловживанні владою, а саме у тиску на Україну з вимогою розпочати розслідування проти Джо Байдена та його сина. Союзники Трампа вважають, що Україна симпатизувала демократам ще з виборів 2016 року. Тому нам треба було дуже обережно поводитися з республіканцями.
● Р. Бортник:
— Помилка і наша, і Європи в тому, що ми досі не запропонували реалістичного мирного плану, який готові були б обговорювати у Вашингтоні, а потім і в Москві. У Трампа є мирний план. А моделі угоди, які пропонувала Україна, фактично вимагають капітуляції від Москви і не можуть бути реалізовані. Тому ми втрачаємо контроль над переговорним процесом. США, причому на офіційному рівні, часто трактують нашу позицію як опортуністичну. Як наслідок, зберігається отаке величезне напруження у наших відносинах.
— Які ще помилки з нашого боку бачите?
● А. Золотарьов:
— Нам треба було юридично фіксувати військову підтримку з боку США. Щоб не було так: хочуть — підтримують нас, а не хочуть — не підтримують. Поясніть мені, чому Кенія та Колумбія отримали у 2022 році статус основного союзника США поза НАТО, а Україна ні? Та ми навіть не змогли скористатися законом про лендліз. Бо він виявився політичним інструментом, а не реальною програмою постачання.
У нас немає ніяких юридично оформлених угод зі США, крім ресурсної. Та й ця угода, як на мене, — помилка. Самі запропонували її, вважаючи, що це зацікавить Трампа і він повернеться до надання військової допомоги України. Але той подякував, і насправді нічого не змінилося. Це прорахунки радників Зеленського. Треба добре думати над пропозиціями, зважаючи на психологічні особливості американського президента. Насправді Трамп не повернеться до порядку денного Байдена, як вважали деякі глобалісти. Тому нам треба діяти грамотно — принаймні не смикати тигра за вуса, тобто не дратувати американського президента без причин і не робити нових дурниць.
● О. Гончаренко:
— Бачу, Володимир Зеленський дає інтерв’ю американським виданням, які ненавидять Трампа, а Трамп ненавидить їх. Я вважаю, що президентові варто утриматися від коментарів таким медіа. Бо Трамп — людина зі специфічним стилем реагування. Ми не можемо змінити президента США. Трамп буде на посаді ще три роки. Багато хто сподівається на його імпічмент, але ймовірність цього близька до нуля.
Треба розуміти, що всі європейські держави, разом узяті, мають слабшу армію, ніж США. Росія нині боїться лише двох країн у світі — США та Китаю. З ними треба співпрацювати. До речі, якщо не можемо з якихось причин досягти миру з допомогою американців, то чому не працюємо на китайському напрямку? Так, це не про те, щоб узяти і легко зробити. Але ми взагалі нічого не робимо.
