Військовий обов’язок в Україні має поширюватися і на чоловіків, і на жінок — таку заяву зробив ексміністр оборони Олексій Резніков. На його переконання, залучення жінок до армії дозволить удвічі збільшити загальний мобілізаційний потенціал держави. Ексміністр вважає, що в нинішніх умовах жінкам не обов’язково йти безпосередньо на поле бою. Вони можуть закривати численні тилові позиції та питання забезпечення, і це дозволить перевести чоловіків ближче до лінії фронту.
“Якщо ми справді хочемо вирішити питання мобілізації, нам треба подивитися на успішний досвід інших країн. Найближча до нас за ступенем загроз на сьогодні держава Ізраїль. Там усі жінки служать в армії — так само, як і чоловіки”, — зазначив Олексій Резніков. Розпочинати реформу, на думку ексміністра, потрібно не зі змін у законах, а з формування суспільної свідомості. Коли більшість громадян підтримає цю ідею, Верховна Рада без проблем ухвалить потрібні закони, вважає він.
Вимога запровадити обов’язкову військову службу для жінок зафіксована й у петиції, опублікованій днями на сайті Кабміну. У зверненні, зокрема, наголошено, що в умовах повномасштабної збройної агресії проти України питання захисту держави має стосуватися усіх громадян.
Цю ініціативу підтримує і колишній спецпредставник США в Україні Кіт Келлог. На запитання про те, чи варто в Україні мобілізовувати жінок, генерал-лейтенант у відставці відповів: “Так. Тому що вони воюють не гірше, ніж чоловіки. Дуже важливо, щоб жінки як частина суспільства пішли на службу. Не бачу тут проблем. Мої дружина й донька були десантницями та стрибали з парашутом. Дружина воювала у Гренаді, а донька — в Афганістані”.
— Якщо жінки стоять на обліку військовозобов’язаних, а їхня спеціальність потрібна для забезпечення боєздатності військової частини чи підрозділу, то таких жінок можна було б мобілізувати, — вважає військовий експерт Олег Жданов. — Для прикладу, медичні фахівчині впливають на бойову готовність, а працівниці тилу не впливають. Однак це питання має вирішувати вищий орган військового керівництва — Генштаб. Тільки він може сказати, чи потрібна нам обов’язкова мобілізація жінок.
Наразі в Сухопутних військах ЗСУ та РНБО запевняють, що обов’язкової мобілізації жінок в Україні не планують. Призов для українок залишається винятково добровільним — через підписання контракту. Обов’язковому взяттю на військовий облік підлягають лише жінки з медичною та фармацевтичною освітою, але це не означає автоматичний призов їх на фронт.
— На нинішньому етапі я противник як ідеї мобілізації жінок, так і ідеї суттєвого зменшення призовного віку (хоча надалі, ймовірно, це все-таки доведеться зробити), — каже військовослужбовець ЗСУ Сергій Пархоменко. — Наразі доречніше було би більше призивати чоловіків, а жінок призначати на “чоловічі” посади в тилу. Подивіться, скільки нині чоловіків працює на державній службі, у закладах освіти тощо. Хіба не можуть їх замістити на певний час жінки? Та, звичайно, можуть.
Річ не в тому, що жінки не потрібні в армії. Серед жінок багато класних пілотів, снайперів, багато з них служить у підрозділах забезпечення і справляється зі своїми обов’язками. Але чи варто відправляти дівчат, наприклад, у піхоту? Я не певен. Все-таки від природи ми маємо різну фізіологію, спина у жінки після важкого бронежилета “полетить” швидше, ніж у чоловіка. Згоден, що потрібна залученість усього населення до справи оборони України. Але хтось має бути на фронті, а хтось — у тилу.
— У чому унікальність ізраїльської моделі залучення жінок до служби в армії?
— Ізраїль — одна з небагатьох країн світу, де жінки підлягають обов’язковій строковій службі з моменту заснування держави в 1948 році, — зауважує співголова Громадської ініціативи “Права справа” Дмитро Снєгирьов. — Військова служба для ізраїльтянок триває два роки (для чоловіків — два з половиною роки).
В Україні залишається величезний мобілізаційний ресурс серед чоловіків. За даними Міністерства соціальної політики, у нас налічується 635,8 тисячі колишніх військовослужбовців та силовиків, які отримують пенсію за вислугу років. Середній вік виходу на пенсію становить 51 рік. Серед цих спеціальних пенсіонерів приблизно 145,2 тисячі чоловіків призовного віку, які не проходять військової служби. Залучення цих підготовлених і, напевно, мотивованих чоловіків має бути першочерговим завданням держави, а не переведення дискусії на жінок”.
Станом на 2026 рік жінки становлять приблизно 33% усього активного особового складу Армії оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ). Оскільки регулярні сили Ізраїлю нині налічують приблизно 169 500 — 170 000 осіб, то у постійному активному складі армії служить орієнтовно 55 000 — 56 000 жінок. Згідно з останніми даними ЦАХАЛ, жінки становлять приблизно 20 — 21% усього бойового (штурмового) компонента війська. Кількість жінок безпосередньо у бойових підрозділах, порівняно з минулим десятиліттям, зросла втричі.
Частка жінок в офіцерському корпусі армії — приблизно 36%. Зокрема, серед старших офіцерів жінки обіймають приблизно 24% посад підполковників та 15% посад полковників. В Ізраїлі для жінок відкрито понад 90% усіх можливих військових спеціальностей. Жінки повністю інтегровані в екіпажі бойових літаків, кораблів та бронетехніки. Наприклад, у Повітряних силах на бойових завданнях залучено приблизно 30 жінок-пілотів та штурманів.
— Чи варто нам нині орієнтуватися на досвід цієї країни?
● Д. Снєгирьов:
— Перш ніж запроваджувати обов’язкову службу для жінок за прикладом Ізраїлю, українська влада зобов’язана повністю використати вже наявні внутрішні чоловічі резерви. В Україні залишається величезний мобілізаційний ресурс серед чоловіків. За даними Міністерства соціальної політики, у нас налічується 635,8 тисячі колишніх військовослужбовців та силовиків, які отримують пенсію за вислугу років. Середній вік виходу на пенсію становить 51 рік. Серед цих спеціальних пенсіонерів приблизно 145,2 тисячі чоловіків призовного віку, які не проходять військової служби. Залучення цих підготовлених і, напевно, мотивованих чоловіків має бути першочерговим завданням держави, а не переведення дискусії на жінок.
— Справді, нині багато хто каже, що в Ізраїлі жінки служать нарівні з чоловіками, — зауважує ветеран російсько-української війни Олег Симороз. — Чи згадують, що у Фінляндії 1940 року понад 100 тисяч жінок було залучено до воєнізованої організації “Лотта Сверд”, і це, мовляв, звільнило чоловіків для служби на фронті.
Як на мене, ці порівняння недоречні. По-перше, в Ізраїлі ніколи не було таких бойових дій, як у нас. Ми воюємо справді з другою за чисельністю і технічними можливостями армією світу. Ворог Ізраїлю абсолютно не співмірний з нашим ворогом. Якби в нас був такий противник, як у Ізраїлю, то з ним, мабуть, впоралася би наша контрактна армія. По-друге, фінська “Лотта Сверд” була жіночою допоміжною напіввійськовою організацією. І що головне — добровольчою! Хіба наші жінки добровільно не служать у ЗСУ? Служать. Їх у лавах армії нині понад 75 тисяч, а безпосередньо в зоні бойових дій — близько 20 тисяч! У нас не заборонено служити жінкам. Але, на мою думку, участь у захисті країни має бути для них добровільною.
— Як гадаєте, чи готове українське суспільство до таких змін, як обов’язкова мобілізація жінок?
● Д. Снєгирьов:
— Ні. Поясню чому. В Ізраїлі в армії служать усі. Зокрема, престижною є служба в бойових елітних частинах. Це може бути підрозділ спецпризначення, флот, військово-повітряні сили. І часто буває так, що діти високопосадовців гинуть на війні чи під час виконання контртерористичних заходів. Тож ледь не головною мотивацією ізраїльтян стати на захист своєї країни є соціальна справедливість. Там немає подвійних стандартів і неможливо дати комусь хабар, щоб “відмазатися” від армії. Нагадаю, що син прем’єр-міністра країни Беньяміна Нетаньягу — Авнер — мобілізувався до війська, щойно в Ізраїлі розпочалася війна.
У нас же основний тягар війни часто лягає на плечі менш захищених верств суспільства. А тема служби в ЗСУ дітей можновладців викликає суспільне обурення — за даними журналістських розслідувань, значна частина повнолітніх синів українських політиків та високопосадовців перебуває за кордоном або має “законні” підстави для відстрочки. Тому, як на мене, будь-які спроби запровадити обов’язковий призов жінок за таких умов лише посилять соціальну напругу.
— Які ще проблеми тут бачите?
● Д. Снєгирьов:
— Мільйони українських жінок із дітьми тепер перебувають у ЄС. Запровадження обов’язкового військового обліку чи призову для жінок означатиме закриття для них кордонів. Це призведе до того, що більшість жінок ніколи не повернеться в Україну, а чоловіки після війни намагатимуться виїхати до них. На відміну від Ізраїлю, де високий рівень народжуваності зумовлений релігійними та культурними чинниками, Україна перебуває у глибокій демографічній кризі. Масова мобілізація жінок репродуктивного віку поставить під загрозу виживання нації.
Замість примусового залучення жінок до бойових підрозділів варто було б використовувати ізраїльський досвід для масової підготовки цивільного населення до загального спротиву. Зважаючи на тотальний характер війни з Росією, цивільне населення має бути готове опанувати базові навички надання медичної допомоги та організації руху спротиву. Національний спротив — це не лише про підготовку до збройного захисту, а й про мобілізацію широких верств населення до боротьби з ворогом у разі окупації територій. Така підготовка мала б розпочатися ще з 2014 року, проте на державному рівні ці питання ігнорували.
