44-річний Володимир Маліцький із села Бір, що на Львівщині, мав законне право на відстрочку від служби. Але через реорганізацію державної установи не встиг вчасно взяти довідку про отримання державної допомоги, яку виплачують для догляду прикутого до ліжка батька з І групою інвалідності. Щоб повідомити про це, чоловік сам прийшов у ТЦК. Однак додому його вже не відпустили, а вручили повістку та відправили на полігон.
...18 вересня сусіди почули, що в хліві Маліцьких реве негодована худоба і голосно кричить птиця. А з хати доносилося благання про допомогу 82-річного Йосифа. Прийшли подивитись, що сталося. Двері були замкнені. Дідусь пролежав сам у хаті цілий день без їжі, води та не переодягнений. Кинулися шукати ключа, але не знайшли. Лише пізно ввечері сільський староста дізнався, де лежить відмичка.
“До мене зателефонував Володимир, повідомив, що його мобілізували і попросив доглянути немічного батька та господарство, — каже староста села Сасів Михайло Гетьманчик. — Йосифа спочатку доглядали сусіди, а потім його госпіталізували в Золочівську районну лікарню. Сусіди годували корів, биків, качок, курей, котів та собак”.
Мати Володимира Маліцького померла в 2017 році внаслідок онкохвороби. У нього немає більше родичів. Тому з перших днів повномасштабної війни він мав відстрочку від мобілізації у зв’язку з доглядом батька, який вже 11 років прикутий до ліжка. Поновлював її кожні три місяці, відповідно до продовження воєнного стану. Та цього разу сталося непередбачуване.
“Для продовження відстрочки щоразу подавав пакет документів, серед яких була і довідка з соцзабезу про те, що отримую допомогу з догляду батька з І групою інвалідності, — розповідає пан Володимир. — Цього разу документи мав подати до 6 серпня включно. На руках були майже всі потрібні довідки, крім отієї про державну допомогу. Тому візит в ТЦК відклав на останній день. З’ясувалося, що з липня цього року адміністрування соціальних виплат перейшло від структур Мінсоцполітики до Пенсійного фонду. Тож звернувся в місцеве відділення ПФУ. Раніше в соцзабезі такі довідки видавали буквально за декілька хвилин. А тут бідкалися, що великий наплив людей, збої в комп’ютерній програмі, і повідомили, що довідку зможу отримати лише 15 вересня. Але й того дня знову не видали. Сказали ще трохи почекати. Тим часом поштою прийшла повістка з ТЦК. Я прибув 18 вересня до військкомату з документами, в яких було вказано про стан мого батька та необхідний догляд за ним. Пояснив, що довідку про державну допомогу не міг принести, бо її видачу затримує Пенсійний фонд. Співробітники ТЦК подивились документи і сказали почекати в коридорі виконувача обов’язків начальника. За хвилин 20 підійшла дівчина, яка попросила скласти психологічні тести та запитала, чи маю водійське посвідчення. Далі повідомила, що виконувач обов’язків начальника ТЦК нібито зараз перебуває в іншій будівлі, де проходять ВЛК, і треба їхати до нього. Мене і ще трьох чоловіків повезли туди, одразу повели на другий поверх і замкнули. Перед цим забрали мобільний телефон і паспорт. Тож ввечері ледве вмовив співробітників ТЦК, щоб дозволили подзвонити зі службового телефону старості села і попросити, аби сусіди наглянули за батьком. Сказав йому, де заховані ключі від хати”.
Сільський староста Михайло Гетьманчик каже, що, дізнавшись про мобілізацію Володимира, наступного дня узяв довідку з Пенсійного фонду і пішов з нею в ТЦК.
“Просився на зустріч з керівництвом, щоб пояснити ситуацію, — мовить пан Михайло. — Однак мене в приміщення не пустили. Дарма простояв під дверима майже чотири години. Навіть довідки не взяли. Сказали, що вже запізно. Найбільше обурило те, що протягом трьох з половиною років ми завжди з розумінням ставилися до прохань ТЦК, передавали повістки, інформували людей про те, що потрібно оновити військово-облікові дані. А в цій ситуації вони просто продемонстрували зневагу до органів місцевого самоврядування. Живуть наче за дикунськими законами — спіймають людину на вулиці і відразу везуть на полігон, навіть не дозволяють побачитися з родичами. Такі підходи треба міняти кардинально, бо це тільки шкодить мобілізації”.
Тим часом Володимира Маліцького відправили в навчальний центр. “Там, побачивши всі мої документи, дуже здивувалися, чому мене сюди привезли, — каже він. — Керівництво навчального центру з розумінням поставилося до ситуації, і мене відпустили додому до 5 жовтня. Я забрав з лікарні батька. Маю привезти засвідчені нотаріально копії свідоцтв про його народження та смерть матері. І тоді обіцяли звільнити зі служби”.
Цей випадок обурив односельців Володимира і викликав широкий суспільний резонанс.
— На жаль, співробітники ТЦК часто використовують те, що людина формально має право на відстрочку, але не подала вчасно заяви чи всього пакета документів, — значить, її можна мобілізувати, — коментує військова адвокатка Поліна Марченко. — Уже сам факт того, що у військовозобов’язаного неодноразово була оформлена відстрочка, свідчить про те, що в нього були всі підстави не призиватися на службу. І брак у момент візиту до ТЦК якогось одного документа не може слугувати законною підставою для мобілізації. Саме на ТЦК та СП покладається обов’язок перевірки обставин, які підтверджують можливість чи неможливість мобілізації військовозобов’язаного. Для цього їм надано доступ до різноманітних реєстрів. Співробітники ТЦК у цій ситуації діяли неправомірно і бюрократично. Подібні ситуації трапляються тому, що парламент так і не ухвалив закону про встановлення кримінальної відповідальності за незаконні дії працівників ТЦК і військово-лікарських комісій при призові. Безперечно, син, на утриманні якого перебуває батько з інвалідністю, має всі підстави звільнитися з військової служби.
Зауважу, що для продовження відстрочки панові Володимиру не обов’язково було особисто нести документи в ТЦК та СП. Їх можна було відправити рекомендованим листом з описом вкладення та повідомленням про отримання. Було б правильно, щоб військовозобов’язаний дочекався довідки з Пенсійного фонду, а потім з усім пакетом документів йшов оформлювати відстрочку, навіть якби проігнорував повістку. Зрозуміло, що за неявку по повістці йому могли виписати штраф. Але погодьтеся, краще сплатити штраф, аніж опинитися в такій ситуації.
