На сьогодні в Україні налічується 10,2 мільйона пенсіонерів. Це майже стільки, скільки тих, хто працює, — їх у нас 10,7 мільйона, зазначають у Київській школі економіки (KSE). Крім того, маємо приблизно 1,7 мільйона ветеранів (це у 2,4 раза більше, ніж до повномасштабного вторгнення), 3,6 мільйона осіб з інвалідністю та 4,6 мільйона внутрішньо переміщених осіб. Тим часом кількість працевлаштованих українців, які формують доходи бюджету через податки, скоротилася на 1,3 мільйона, порівняно з 2021 роком.
Наскільки гостра проблема з наповненням соціальних фондів? Чи не ризикуємо ми опинитись у ситуації, коли через демографічні та економічні виклики вже найближчими роками не буде з чого платити пенсії?
— У нас Пенсійний фонд — дефіцитний, і майже третина його бюджету — це пряма дотація держави, — зауважує експерт із соціальних питань Андрій Павловський. — У перші роки повномасштабної війни взагалі половина Пенсійного фонду була дотаційною — пенсії фінансували коштом грантів та пільгових кредитів від міжнародних партнерів. Тепер ситуація трохи краща — маємо значні надходження завдяки великим соціальним внескам зі зарплат військових, надто тих, які на передовій.
— Завдяки єдиному соціальному внеску (ЄСВ), нарахованому на зарплати військовослужбовців, торік на соцзахист вдалося акумулювати близько 150 мільярдів гривень, — додає виконавчий директор Центру економічної стратегії Гліб Вишлінський. — Але після війни зарплати у секторі оборони, ймовірно, скоротяться, а разом з ними — і надходження для пенсійних виплат. Тож проблема з наповненням бюджету ПФУ загостриться.
— За кожного працівника роботодавець сплачує до Пенсійного фонду 22% ЄСВ. Водночас люди отримують пенсію, яка становить приблизно 30 — 40% їхньої колишньої зарплати. Тому вже виникає дисбаланс, — каже ексміністр праці та соціальної політики Павло Розенко. — Держава змушена підтримувати Пенсійний фонд і щороку спрямовує туди 200 — 250 мільярдів гривень, щоб вчасно виплачувати пенсії. Однак ці виплати залишаються дуже низькими: приблизно 90% пенсіонерів отримують менш як 10 тисяч гривень.
З початку повномасштабної війни кількість пенсіонерів в Україні зменшилася приблизно на 600 тисяч осіб, але видатки на пенсії суттєво не змінилися. Це можна пояснити індексацією та підвищенням середнього розміру виплат. Щоправда, це підвищення незначне. Адже пенсії, як і закріплені законом мінімальна зарплата та прожитковий мінімум, досі менші за фактичні витрати на життя. Через інфляцію (11,2% у 2025 році) фактичний прожитковий мінімум зріс до 228 доларів. За законом прожитковий мінімум становить 70 доларів, а мінімальна зарплата — 192 долари. Нині більш як половина пенсіонерів отримує приблизно вдвічі менше, ніж фактичний прожитковий мінімум! Наприклад, середня пенсія становить 104 долари, мінімальна — 57 доларів. Тому 27,6%, або 2,8 мільйона пенсіонерів змушені й далі працювати.
— Чи збережеться така тенденція й надалі? Чи будуть вакансії для людей пенсійного віку?
● А. Павловський:
— Це доволі складне питання. Адже спеціальності, які пенсіонери здобували в молодості чи середньому віці, сьогодні динамічно змінюються. Активно розвивається цифровізація, і деякі професії невдовзі можуть узагалі зникнути. Тому важливо налагоджувати перекваліфікацію та навчання людей старшого віку. Зрозуміло, що молодих навчати легше. Але в умовах, коли демографічна ситуація у країні складна, коли багато молоді виїхало за кордон, працедавцям доведеться активніше залучати до роботи людей пенсійного віку.
● Г. Вишлінський:
— Не відкидаю, що чимало людей старшого віку змушені будуть працювати і до 70, і до 75 років, бо низької пенсії їм просто не вистачатиме на життя. Це, зокрема, стосується тих, у кого немає дітей, онуків, які могли б допомогти фінансово. Водночас попит на фахівців старшого віку зберігатиметься. Зрозуміло, що 70-річна людина навряд чи працюватиме на будівництві, адже для цього потрібна значна фізична витривалість. Але на посадах, які не передбачають великого фізичного навантаження, пенсіонери можуть працювати ще довго.
— Яких заходів варто вжити, щоб змінити ситуацію у пенсійному забезпеченні на краще?
● Г. Вишлінський:
— Уряд розробив Стратегію демографічної політики до 2030 року, яка передбачає низку хороших ідей. У ній, зокрема, йдеться про створення умов для повернення біженців, про стимулювання народжуваності, а також про розвиток системи догляду за дітьми й людьми старшого віку, щоб дати змогу більшій кількості жінок повернутися на ринок праці. Водночас є чинники, на які ми не маємо безпосереднього впливу, зокрема — безпекові ризики. Через війну зростає смертність, надто серед чоловіків, і знижується рівень народжуваності. Хай там як, але комплексна державна політика все ж може змінити ситуацію.
