Наша країна прагне приєднатися до ЄС до 2027 року. Проте ця ініціатива зустрічає опір з боку ключових країн Євросоюзу, зокрема Німеччини й Франції, які запропонували Україні статус “асоційованого члена” — без значної частини прав, як-от права голосу в Євроспілці. Окрім того, Київ не матиме доступу до коштів загального європейського бюджету.
“Україні не потрібне символічне членство в ЄС. Україна захищає себе, безумовно, захищає Європу. І захищає Європу не символічно, а реально гинуть люди... Я вважаю, що ми заслуговуємо на повноправне членство в Європейському Союзі”, — заявив президент Володимир Зеленський, фактично відкинувши неофіційну пропозицію Берліну й Парижу.
— Так зване символічне членство в ЄС не є для нас прийнятним сценарієм, — певен Богдан Попов, експерт аналітичного центру “Об’єднана Україна”. — Якщо країні пропонують інтеграцію без права голосу, без повноцінного впливу на ухвалення рішень і зі збереженням статусу периферії, то це не компроміс, а форма інституційного приниження. Для Брюсселю це, звісно, зручно, а для України — пастка. За такими ініціативами стоїть не турбота про Україну, а радше бажання знизити політичну ціну українського питання для самого Євросоюзу.
— А що, власне, передбачає “символічне членство” в ЄС?
— Тут є як плюси, так і мінуси, — вважає Ігор Петренко, доктор політичних наук, професор КНУ імені Тараса Шевченка. — Серед плюсів — це фізична присутність українських представників на засіданнях Ради ЄС і самітах лідерів. А це доступ до інформації, неформальних зустрічей. Таке “лайт-членство” не потребуватиме дотримання усіх процедур для ухвалення певних рішень, які існують для членів ЄС. До плюсів я б відніс і положення про взаємну оборону ЄС. Мова йде про статтю 42.7 Лісабонського договору. Для країни, якій вже зрозуміло сказали, й не раз, що НАТО їй найближчими роками не світить, такий інструмент — не дрібниця. Спільна оборона передбачатиме й певні фонди, до яких буде долучена Україна.
Щодо мінусів, то не варто виключати, що таке “асоційоване членство” може перетворитися на постійне. Тобто це стане максимумом і ми не отримаємо повноцінного членства в ЄС. Наприклад, Туреччина перебуває у статусі асоційованого члена ЄС з 1963-го, тобто 63 роки. Та й українці, виснажені війною, можуть сприйняти такий “лайт-формат” як невиправдане очікування. Відповідно це буде політичним ударом не лише по владі, а й по самій ідеї євроінтеграції.
● Б. Попов:
— Україна не має погоджуватися на красиві, але порожні проміжні формули, а повинна вибивати для себе максимально конкретні економічні рішення. Передусім це повний доступ до ринків ЄС — без обмежень, квот, дискримінаційних перехідних режимів. Саме це — ключове. Бо реальна інтеграція починається не з символічних статусів, а з вільного руху товарів, капіталу, з виробничої кооперації та довгострокових інвестицій. Все інше — це політичні декорації.
Та й розраховувати, що, ставши асоційованим членом ЄС, Україна отримає реальні гарантії взаємної оборони, я б не став. Нині колективна безпека працює лише там, де є політична воля держав реально воювати за союзника, а не просто декларувати підтримку на папері. Історія неодноразово доводила: будь-які формули солідарності, якщо за ними не стоїть готовність нести прямі військові ризики, дуже швидко знецінюються.
— Цілком припускаю, що Україна може отримати формальне, обмежене членство ЄС вже у 2027 році, з поступовим отриманням усіх прав та обов’язків. Яке може стати перехідним етапом до повноцінного членства, — додає Олександр Леонов, виконавчий директор Центру прикладних політичних досліджень “Пента”. — У Євросоюзі чудово розуміють, що затягування нашого членства створює ризики для його безпеки. Адже Україна може суттєво посилити військову складову Євроспілки.
— Чи реально, що ті ж Франція і Німеччина змінять свою позицію, і Україна невдовзі стане повноправним членом ЄС, а не символічним?
● О. Леонов:
— На сьогодні значна кількість держав Євросоюзу проти пришвидшеного вступу нашої країни до ЄС. І мова не тільки про Францію, Німеччину, а й, наприклад, про Польщу, Угорщину. Хоча є й інші думки. Скажімо, президент Фінляндії Александр Стубб нещодавно заявив, що “Україна потрібна Європі більше, ніж Європа Україні”. Якщо таких голосів буде ще більше, то це змусить ЄС розглянути можливість нашого пришвидшеного вступу.
Нагадаю, коли в ЄС вступали Румунія й Болгарія, то вони не відповідали усім Копенгагенським критеріям (основні умови та вимоги, прийняті у червні 1993 року Європейською Радою у Копенгагені, яким повинна відповідати держава — кандидат для вступу в ЄС. — Авт.). Та це не завадило їм стати членами Євросоюзу. То чому тепер ЄС не може застосувати таку практику й щодо України? Але для цього, вочевидь, потрібно показати динаміку в проведенні реформ, яких вимагає від Києва Брюссель. Зауважу: лідери Європейського Союзу на Кіпрському саміті погодилися, що перші офіційні переговори про вступ України до ЄС можуть розпочатися вже в найближчі тижні. І це обнадіює.
● Б. Попов:
— Як на мене, повноцінне членство в ЄС у найближчій перспективі Україні не світить. Принаймі доти, доки триває війна. І це прямо говорять, скажімо, в Берліні. Нам ніхто не запропонує “польського сценарію” швидкого входження до Євросоюзу. І проблема навіть не в Україні. ЄС сьогодні набагато слабший, більш фрагментований і значно менш готовий до важливих геополітичних рішень, ніж це було під час розширення на початку 2000-х років. Та найбільший парадокс у тому, що де-факто Україна вже досягла високого рівня так званої сумісності і з ЄС, і з НАТО. І формальна інтеграція блокується не через технічні критерії, а через егоїзм і страхи європейських еліт, які бояться, що війна може перекинутися і на їхні території.
— Що далі?
● І. Петренко:
— Половинчасті статуси у воєнний час не працюють. Тому Україна, ймовірно, вестиме гру на два фронти. А саме — не відштовхуватиме вигідні елементи асоційованого членства, та водночас не дозволить закріпити цей статус як кінцевий. Головне завдання нині — домогтися від ЄС юридично зафіксувати зобов’язання щодо повноцінного членства, з конкретними етапами і дедлайнами.
