Він режисер найуспішнішого ігрового фільму минулого року — “Ти — космос”. В українському прокаті стрічка зібрала понад 60 мільйонів гривень! Проте ця картина мала не тільки фінансовий успіх, а й була високо оцінена критиками. Чергове підтвердження мистецьких достоїнств гучного проєкту — Національна премія України імені Т. Г. Шевченка, якою Павла Острікова нещодавно відзначили.
— Ви уже відійшли від емоцій, пов’язаних із отриманням такої престижної відзнаки?
— Так, і досить швидко. (Сміється). Я ж розумію, що це — певний аванс довіри, й мені ще треба працювати, щоб бути гідним Шевченківської премії. Наразі я не так багато зробив: лише один повнометражний фільм, а до того знімав короткометражки. Тому хочеться довести іншими проєктами, що нинішня відзнака була не просто якимось збігом чи непорозумінням, а я справді її гідний. Власне, це накладає на мене відповідальність. Як на режисера та сценариста.
— Фільм “Ти — космос” ви виношували десять років. Скільки разів у вас виникала думка все кинути?
— Я дійсно часто люблю жалітись (сміється), така вже моя натура. Проте ніколи не думав покинути цей проєкт. Так, у певні моменти було незрозуміло, як рухатися далі, й з коштами виникали труднощі, але розумів, що нікуди не можу втекти. Це ж — моя історія, і якщо я її покину, вона ніколи не буде реалізована. Тому періодично рефлексував, розмірковуючи на тему, що не так з моїм життям та коли я не туди звернув. (Усміхається). Однак радий, що ми проскочили ці моменти й можемо тепер говорити про них у минулому часі.
— У вашій добірці — шість короткометражних фільмів. Як ви сьогодні їх оцінюєте? Бо все могло на тому й завершитися...
— Так. (Усміхається). Розглядаю ті роботи як кіношколу. За освітою я ж юрист і не навчався у спеціалізованому виші. Тому, знімаючи кожен фільм, намагався пробувати себе в чомусь іншому. Наприклад, як оператор або як актор. Звісно, розумію, що не все вдалося: якісь прогалини й проблеми має кожна з короткометражок. Але я їх люблю, тому що вони багато чого мене навчили. З кожним наступним фільмом збільшувався не тільки бюджет, а й команда та виклики, що виникали на майданчику. На щастя, їх вдавалося долати.
— В одному з інтерв’ю ви сказали, що для вас зйомки — це стрес. Ви уже навчилися давати собі з ним раду?
— Перед тим, як почати знімати “Ти — космос”, я вирішив попрацювати цілий сезон на серіалі. Там тобі не прощають якихось похибок, бо це — конвеєр зі створення контенту. Ми справді знімали дуже багато. І в тому ритмі не було часу, щоб робити три-чотири дублі. Це вже була якась межа. Тоді, власне, я навчився приймати потреби команди. Не вишукувати якісь ідеальні кадри, якщо ми не встигаємо це робити. Ну й цінувати гроші, які вкладаються у кожний знімальний день.
Звісно, я розумів, що в кіно у мене буде набагато більше свободи й часу. Так і сталося. Це не порівняти з серіалами! Проте з кожним новим проєктом і стрес трішки відходив, і я звикав до цієї професії. Вона, чесно кажучи, не моя: я — сценарист, якому довелося стати режисером, щоб реалізовувати свої сценарії без компромісу... Хочеться, аби й надалі ті ідеї, які виникають у моїй голові, перетворювалися у сценарій, нічого не втрачали, не губилися на шляху, а реалізовувались саме так, як задумувались.
— У ваших фільмах нерідко звучить українська ретро-музика. Наприклад, у “Випуску 97” та “Одкровенні” — “Тріо Маренич”. Ви їхній шанувальник?
— Мені дійсно подобається, як вони співають. Це так лірично, негучно й при цьому дуже чітко потрапляє у серце. “Тріо Маренич” закохали мене в нашу ретро-музику та надали наснаги шукати далі. І ось ці пошуки конвертувалися у той плейлист, який ми чуємо в “Ти — космос”. (Йдеться про Н. Яремчука, Д. Петриненко, М. Гнатюка та ін. — Авт.). Ще багато пісень, які я люблю, не вдалося використати. Надіюсь зробити це в наступних фільмах. Мені хочеться популяризувати їх серед молодої генерації українців, і взагалі, показати, що це — наше надбання.
— Кажуть, ви тепер працюєте над мюзиклом?
— Мій новий проєкт називатиметься “Трагедія”. То знову буде мікс драми й комедії. Основні герої у нас не співатимуть, але це робитиме хор. Для мене то виклик, тому буде цікаво попрацювати в цьому жанрі. Не можу сказати, що я фанат мюзиклів, але деякі з них мені подобаються. Наприклад, “Ла-ла ленд” і “Аннетт”... Наразі дороблюємо сценарій — нині якраз другий драфт — та сподіваємося, що наступного року буде зйомка.
— Павле, якщо не секрет, як ви плануєте витратити Шевченківську премію?
— А я не планую її витрачати. (Усміхається). Знаєте, у мене ніколи не було своїх заощаджень. Абсолютно ніколи. Тож я подумав, що це — гарний привід відкласти гроші й, можливо, у майбутньому їх витратити... Одне слово, хай собі трохи полежать. (Сміється).
