Свого часу він брав участь у трьох найпопулярніших телепроєктах: “Шанс”, “Голос країни” та “Україна має талант”. І якщо в останньому дійшов до півфіналу, то в двох перших переміг. Відтоді Павло Табаков має чималу армію шанувальників, яких періодично тішить новими піснями. Найновіша — “Вона не знає молитви” — уже зібрала десятки тисяч переглядів на ютубі. Напередодні Великодня — уже п’ятого за час повномасштабного вторгнення — її текст звучить особливо пронизливо...
— Знаєте, за час великої війни моя віра не похитнулася, а навпаки — зміцнилася, — відверто каже співак. — Так, я став ще більше віруючим. Частіше ходжу до церкви: не тільки в неділю, а й посеред тижня. Тепер ось дотримуюсь посту. На хлібі та воді, щоправда, не сиджу — здоров’я не дозволяє, але від солодкого, м’ясного і молочного відмовився... Зрештою, головне, як відомо, це духовний піст та благі справи.
— У вас останнім часом було чимало концертів. I збірні, і сольний. Така активізація пов’язана з настанням весни чи не тільки?
— Дуже багато людей справді починають творити весною. Однак мені, якщо чесно, і взимку непогано пишеться. (Усміхається). Тобто моє натхнення не пов’язане з порами року. Байдуже, що там на календарі: весна, зима, осінь чи літо. Абсолютно. Не залежить від того й реалізація різних проєктів. До речі, свій день народження планую зустріти на сцені. Колись уже так робив, а тепер хочу відновити стару традицію. Єдине — переживаю, чи вистачить усім шампанського. (Сміється).
— Вам сьогодні — 47 років. Криза середнього віку залишилася позаду?
— Думаю, так. Адже були якісь кризові моменти, думки і т. д. Не знаю, чи на тому все завершилося. Може, вона вирішить навідатися знову. (Усміхається). Однак, знаєте, що мені допомагає? Молитва! Вона ж рятує і від депресій. На жаль, це явище нині доволі поширене в нашому суспільстві. Знаю дуже багато людей, які просто сидять на антидепресантах. Причому жорстко. Я в таке не бавлюся, мені достатньо спортивних навантажень, прогулянок і тієї ж молитви.
— Цікаво, створюючи пісні, ви користуєтесь штучним інтелектом?
— Сьогодні, з ким не поговориш, усі використовують ШІ: музиканти, мультиплікатори, сценаристи, поети. Це — інструмент, який дозволяє зекономити час. Скажімо, хочеться мені почути, як звучатиме якась тема в різних стилях — раз, і готово. Бачите, це прогрес. Зупинити його неможливо. Хоча багато хто пручається. Якось мене навіть запитували, чи не стидаюся використовувати ШІ? (З його допомогою я роблю, наприклад, демонстраційні записи). Відповідаю: “Ні. Я буду стидатися, якщо мій голос, згенерований штучним інтелектом, зазвучить зі сцени”. Ось тоді буде соромно. (Сміється).
— А як би ви речення продовжили: ніхто не знає, що я...?
— (Пауза). У студентські роки пробував курити. Точніше, мене намагалися навчити. Дівчата. (Усміхається). І в Україні, і у Франції. Втім — марно. Одного разу навіть тато простягнув сигарету зі словами: “Думаю, тобі не сподобається, але якщо хочеш відчути, що це таке, на — спробуй”. І мені дійсно не сподобалося. Це була третя спроба прилучити до лав курців... Коли ж тепер хтось запитує про таке, завжди віджартовуюсь, що мені вистачає диму від свого прізвища.
— У вас двоє дітей-підлітків. Знаю, що донька брала участь у польському “Голос-діти”. Це її усвідомлений напрямок розвитку чи Анастасія наразі вагається?
— Ні, доньці це подобається, але... Ми ж розуміємо: талант, який, кажуть, їй передався, це круто, але насправді — замало. Треба ще дуже багато праці, дуже багато терплячості і дуже багато енергії вкласти. Вона ніби й сама це усвідомлює, але деколи ми з дружиною даємо їй такого чарівного пенделя. (Усміхається). Для того, щоб почалася якась робота... Звісно, я готовий допомагати (як мені колись допомагали батьки, купивши фортепіано, в яке я закохався), але хотілось би, аби наші діти більше самостійно всього досягали.
— А зацікавлення сина в який бік пішли?
— Він у нас має особливість: аутизм, але такий легкий. Водночас володіє геніальною пам’яттю. Захоплюється шахами й географією. Якщо ви запитаєте у нього про будь-які країни, назве усіх президентів. Вивчив також їхні ВВП і озброєння. Що цікаво: співати він багато років не хотів (хоча бачу, що має слух), а тут раптом здивував нас — на одному з концертів підготував пісню. І це було круто!
— Павле, не можу не спитати: а як ваше здоров’я?
— Слава Богу, все добре. Я тепер у стані ремісії (перед початком великої війни у співака діагностували онкологію. — Авт.). Звісно, мушу постійно обстежуватися, здавати аналізи, проходити якісь скринінги й загалом стежити за здоров’ям. При цьому стараюся не дуже перенавантажуватися. Це складно, бо роботи сьогодні багато, але... Намагаюся більше балансувати й так безжально, як колись, уже не працювати.
