У її фільмографії — понад два десятки більш чи менш успішних проєктів. Проте популярність Поліні Василині принесла комедія “Скажене весілля”, яка мала рекордні збори в українському прокаті. Киянка спробувала свої сили й за кордоном — зіграла у рейтинговому серіалі в Польщі...
— Протягом року я щотижня їздила з Києва до Варшави на зйомки “Будинку лісничого”, — розповідає “Експресу” зірка. — За той час встигла вивчити польську мову. Не скажу, що знаю її чудово, але... Це був дуже цікавий досвід. Хоча, звичайно, було доволі непросто. Я надзвичайно вдячна тим членам команди цього серіалу, які підтримували мене морально, а також допомагали з житлом... Однак потім моя героїня, українка, повернулась в Україну, і я — теж.
— А не думали залишитись за кордоном? Принаймні, поки триває війна...
— Так, думала. Навіть дивилась у Варшаві квартири. Проте переважило те, що я пройшла прослуховування у київський театр, у якому завжди хотіла працювати. Колись це не вдалося, а тепер — так. Граю наразі в чотирьох виставах, однією з яких — “Легенди Києва” — у вересні відкриватимемо сезон... А ось із кіно ситуація складніша. Я дуже довго вже ніде не знімаюсь. Мене нікуди не беруть. Тож виживаю, як можу. (Зітхає).
Тим часом із Польщі щодня надходять якісь пропозиції. От сьогодні я отримала запрошення на кастинг для реклами. Причому платять хороші гроші. Тут я не знаю, з чим сходити в “Сільпо” (сміється), а там могла б непогано заробляти. Раціональніше було би перебратися до Варшави, але сумління не дозволяє. В Україні я волонтерю, роблю збори, відкрила свій фонд допомоги дітям з інвалідністю,... Одне слово, не сиджу без діла.
— До повітряних тривог уже адаптувались?
— Цей процес ще триває. Я дуже важко це все переживаю. Минулого року зверталася до психотерапевта, а потім до психіатра й проходила лікування. У мене діагностували тривожний розлад. Це пов’язано з іншими подіями в моєму житті, про які наразі не готова говорити. Війна просто дуже “відкотила” мене назад... Восени я пролікувалась і стало легше жити з цим тривожним розладом.
Коли деякий час немає повітряних тривог і, грубо кажучи, поганих новин, я чудово почуваюся. Як тільки знову щось стається — цими днями, наприклад, збили балістику дуже, дуже, дуже близько — це мене знову розриває. Серце — одразу в п’яти, ти не можеш заспокоїтись, і треба потім декілька днів, щоб більш-менш прийти до тями... Знаєте, іноді здається, що я — ок, але найчастіше — не ок.
Особливо, коли йдеться про такі події, як з “Охматдитом”. Коли сталася трагедія, я не змогла сидіти вдома й у перші ж години поїхала туди. Увесь день розбирала завали, носила воду, допомагала, чим могла. І мені самій ставало легше... Заздрю тим людям, які можуть пересидіти черговий обстріл, а потім знову повернутись до звичного життя... На жаль, я витрачаю більше внутрішнього ресурсу, ніж потім можу його поповнити.
— I що вас сьогодні підживлює?
— Прості речі. Наприклад, не було “сирен” та вдалося виспатися, або вийшла на вулицю, жива й здорова, і маю змогу пройтися — чудово. Раніше ми того не цінували, а тепер — це справжня радість... Підтримують також розмови з другом, якого я знаю все життя, — з моїм Женею, котрий з першого дня повномасштабного вторгнення долучився до лав ЗСУ. Іноді маю змогу з ним поспілкуватися по телефону. Якщо в нього все нормально, якщо все є, запити закриті — мене це гріє.
Ну а поза тим з’явилося нове хобі — спорт. Я вирішила зайнятись боксом. (Усміхається). Ось щойно, перед нашим інтерв’ю, приїхала з чергового тренування. Це справді дуже розвиває і тримає в тонусі. А ще — коли дозволяють фінанси, ходжу грати на барабанах та співати. Тобто, попри все, намагаюсь підтримувати форму та розвиватись. Бо що повинен робити актор, якщо немає зйомок? Постійно готуватися до шансу, який може випасти в будь-який момент. Я це й роблю.
— Крім “Скаженого весілля”, ви знімались зі своїм екранним батьком — Назаром Задніпровським — і в інших проєктах, наприклад, “Ромео і Джульєтта з Черкас”. Які у вас склались стосунки?
— Я його обожнюю. Як і він мене. (Усміхається). У нас дуже теплі стосунки. Щоразу, коли випадає якийсь спільний проєкт, знаю, що на майданчику чекають анекдоти, жарти, хохми, веселі історії, й мені буде кайфово. Попри те, що Назар — артист з великої літери, представник династії, зірка театру Франка і все таке інше, він абсолютно простий та зрозумілий партнер у роботі. Це — найголовніше. Мені з ним дуже комфортно. Тому з радістю зустрінуся з ним у нових фільмах.
