Популярність до цього колективу прийшла завдяки ТікТоку. Коротеньке концертне відео з римейком хіта Степана Гіги “Цей сон” в аранжуванні Євгена Маляревського зібрало понад дев’ять мільйонів переглядів. Тепер же хор “Гомін” Львівського органного залу вирушив у всеукраїнський тур, у рамках якого виступить майже у 20 містах (від Тернополя і Ужгорода до Дніпра й Одеси), а згодом — у Європі.
— Вадиме, ви маєте нині ледь не щодня концерти. Iноді взагалі по два. Такий ритм для вас — “мед” чи “перець”?
— Життя музиканта — це, в принципі, завжди історія про концерти та гастролі. Щоправда, в нас через ту хвилю (назвемо її так) популярності тепер усе гіперболізовано. Але, якщо правильно розрахувати сили й розставити пріоритети, думаю, цей графік можна пережити у здоров’ї та в радості. (Усміхається). Принаймні, якщо говорити про навантаження для голосу, то особливо нічого не змінилося, бо в нас і раніше щодня — з понеділка до п’ятниці — були репетиції.
— Те, що вас тепер усюди впізнають, ускладнило життя? На суто побутовому рівні...
— Коли хтось просить сфотографуватися чи ще там щось, це нормально, й насправді не дуже заважає. Тим більше, що люди в нас виховані. Вони розуміють, коли це доречно, а коли — не дуже. Тобто, якщо ти їси десь у кафе, не будуть підходити. (Усміхається). Тож усе о’кей. І я ніколи нікому не відмовляю, коли просять автограф або зазнимкуватися.
— А заздрісні погляди колег відчуваєте на своїй спині?
— Від тих колег, які мають авторитет і повагу, умовно кажучи, в тусовці й розуміють, що насправді відбувається, ні заздрості, ні кривих поглядів я не спостерігав. Навпаки — винятково позитивний фідбек. Що ж до людей, у житті котрих не склалося з реалізацією їхніх творчих планів чи, можливо, якихось особистих або побутових речей, вважаю, не варто звертати на них увагу. Абсолютно.
— Цікаво, чи знайомі ви зі Степаном Гігою?
— Якщо йде мова про такий момент, як роялті, тобто відрахування, то це все врегульовано. Ми підписали договір з агенцією, що займається авторськими правами. А ось із самим паном Степаном я особисто не знайомий.
— Після концерту ви легко засинаєте чи потрібно дві-три години, щоб влігся адреналін?
— Радше перший варіант. (Усміхається). До концерту організм накопичує енергію, яка виходить під час виступу. Після ж треба відновлювати свої сили. Тому найголовніше, звісно, щоб був нормальний сон. Я так і кажу всім своїм хористам: вони мають добре висиплятися.
— Сьогодні це буває непросто...
— Так, тепер це складніше. (Зітхає). До слова, під час нинішнього туру в нас заплановані концерти й у містах, які більш наближені до фронту. Зрештою, і в Києві трапляються страшні речі... Ну, але надіятимемося, що все буде добре.
— Як відомо, ваша дружина — співачка, син опановує фортепіано, тобто — майбутній музикант. Розмови про музику залишаються за дверима вашого дому чи й за вечерею ви можете обговорювати творчі питання?
— По-перше, малий сам вирішить, бути йому музикантом чи ні. Наразі він вчиться у спеціалізованій школі й після четвертого класу має визначитися — продовжувати чи зайнятися чимось іншим. Ми, звичайно ж, не будемо його змушувати. Проте для загального розвитку в будь-якому разі музика не завадить. Сто відсотків. Навіть навпаки — допоможе.
А щодо розмов про музику... Як не крути, ти перебуваєш у певній бульбашці. Тобто все твоє коло спілкування — це творчі люди. Не тільки музиканти, а й театральні художники, артисти балету і т. д. Тому, коли приходиш додому, в більшості випадків йдуть розмови і про роботу, і про музику. Нікуди від цього не дінешся.
— Вашому шлюбові десять років. Психологи визначають кожні сім як кризовий поріг. Як ви пройшли цю “зону турбулентності”?
— Не сказав би, що в нас була якась криза — конкретна й велика. Тобто я нічого не відчув. (Після паузи). Настя — дуже розумна жінка. До того ж ми керуємося правилом — усе проговорювати. Намагаємось не залишати на потім якісь суперечливі моменти. Коли ти одразу їх відрефлексував, набагато легше живеться. Тому в нас — усе добре.
— Чи залишається у вас час на футбол, яким ви колись, здається, захоплювалися?
— Я футбол дуже люблю, але м’яча давно не копав. По-перше, справді ніколи, а по-друге, старість уже підкрадається. (Сміється). Натомість можу інколи пограти на приставці у симуляторі. Коли є можливість, дивлюся також матчі різних команд. Моя професія не забороняє цікавитися чимось іншим. Зрештою, музика і футбол — чом би й ні?! (Усміхається).
