Як і мільйони українців, він живе нині за кордоном. Хоча Юрію Щербаку не звикати, адже свого часу був послом України у США, Канаді та Ізраїлі. На чужині автор “Чорнобиля” продовжує писати. Навіть активніше, ніж удома.
— За кордоном мені справді пишеться краще, — каже відомий літератор і ексдипломат. — Спрацьовують фактори самотності та відрізаності від того бурхливого життя, яким я завжди живу в Києві. Це і виступи на телебаченні, і зустрічі з читачами, і спілкування з колегами. Безперечно, та щоденна суєта відволікала від роботи. А тут (у Норвегії. — Авт.) я написав чотири книжки, зараз же готую п’яту. При всіх негативах та недоліках перебування на чужині це дійсно позитив.
— Не так давно ви навідувались в Україну. З якими очікуваннями їхали і з якими враженнями поверталися? Якщо говорити про суто емоційний аспект.
— Я приїздив, власне, на презентацію своїх нових книжок, зокрема, “Рашизм. Звір з безодні” та “Третя світова війна України”. Остання — це спроба окреслити долю нашої держави в світлі трьох світових воєн. Першої, Другої і тієї, що точиться сьогодні. Вважаю, що це — початок Третьої світової війни, де Україна відіграє головну роль. Виступаючи і жертвою, і героїчною нацією, яка бореться з російською агресією та захищає тим самим Європу від навали московської орди.
На презентаціях було багато людей (як давніх друзів, так і нових), тому я дуже задоволений повертався з позитивними відчуттями. З другого боку, було дуже сумно, бо із зустрічей з різними людьми я виніс враження, що Україна перебуває на грані виснаження цією війною. Щоденні бомбардування, смерті цивільних — як жінок, так і дітей, не найкращі новини з фронту... Тому я з великою гіркотою полишав Україну, незважаючи на ті позитивні моменти, що, повторюсь, пережив під час презентацій у Києві.
— Вам нині 90 років. Мало хто з ваших колег дожив до такого віку й ще тримає перо в руках. Скажіть, у чому ваш секрет чи секрети?
— А ніякої таємниці насправді немає. Не треба думати, що існує якийсь рецепт довголіття. Один вам скаже, що все життя їв огірки й тому дожив до ста років, а другий — що ніколи їх не вживав і також зустрів таку дату. Це все блеф! Не можу сказати, що спеціально щось робив — сидів, наприклад, на дієтах. Нічого подібного... Тут радше річ у генетиці. Тому завдячую своїм батькам, котрі були здоровими людьми. А ще — якимось не зрозумілим мені факторам.
— Знаю, що під час епідемії ковіду ви втратили найближчих — дружину та сина. Що було тією соломинкою, яка допомогла вам втриматися на плаву під час того дев’ятибального шторму?
— Я не знаю, пане Богдане. (Після паузи). Це для мене болюче питання. Моя нова книжка, до речі, називається “Життя та післяжиття”. Життя — це все, що було до 2020 року, коли сталася катастрофа, трагедія у сім’ї, а післяжиття — це те, що мені було даровано вже понад усі мої роки. Тобто відбувся поділ на “до” і “після”... Оце тепер, власне, я проживаю післяжиття.
— Цікаво було би довідатися, кого з колег — молодих чи не дуже — ви читаєте?
— Сьогодні я майже не читаю літературу. Тільки політичні тексти в американських журналах. Крім того, дивлюся ютуб. Щоправда, там стільки брехні й “пророків”! Деякі блогери просто висмоктують події з пальця. Невігласи... Тому я маю дуже вузьке коло тих, кого слухаю. Наприклад, Віталія Портникова і Тараса Березовця. Шаную їх, бо вони подають правдиву картину того, що відбувається. Це дуже важливо для нас. Не сіяти ілюзії (ми, українці, на жаль, їх дуже любимо), а давати реалістичну оцінку подій.
— У наше життя буквально увірвався штучний інтелект. Для одних це радше розвага, інші ж бачать небезпеку. А ви, Юрію Миколайовичу, серед перших чи других?
— Цей процес справді відбувається доволі стрімко й він дуже небезпечний. Нині йде глобальна боротьба між США і Китаєм: у кого буде могутніший ШІ, бо це стає потужною зброєю. Уже всередині століття — в 2050 році — штучний інтелект відіграватиме таку роль, яка сьогодні нам і не снилася. Це буде елемент пригноблення людства, оскільки мільйони втратять роботу. Далі ШІ почне диктувати свої закони, й ми не знаємо, якими вони будуть, бо він може дуже легко вийти з-під контролю.
До слова, Генрі Кіссінджер (колишній держсекретар США. — Авт.), який дожив до 100 років, перед самою смертю написав велику статтю, присвячену цій темі. У ній ішлося про те, що треба терміново щось робити, поки ШІ не захопив владу. Це дуже серйозний виклик для усього людства і для нас також. (Крім того, що ми маємо виклик російського середньовіччя, отого жахливого духу Чінгісхана, що тягне нас у минуле). Тож штучний інтелект, який ніби звістує майбутнє, може стати й величезною загрозою!
