Автоматичне бронювання пропонують надавати військовозобов’язаним, якщо ті сплатять до бюджету мінімально визначену суму ПДФО (податку на доходи фізичних осіб).
Як варіант ідеться про 6000 гривень на місяць, що відповідає близько 33 400 гривням офіційної зарплати (26 900 гривень зарплати на руки, оскільки найманий працівник також сплачує 1,5% військового збору). Ще 22% окладу мав би сплатити роботодавець як єдиний соціальний внесок.
Другий варіант — треба мати офіційну зарплату щонайменше 35 000 гривень, що, власне кажучи, відповідає першій пропозиції. І третій параметр — на бронювання може розраховувати співробітник, за якого роботодавець платить близько 14 500 гривень ЄСВ (відповідає зарплаті 66 000 гривень).
Водночас колишній міністр економіки Тимофій Милованов запропонував проводити мобілізацію через лотерею або жеребкування. “Держава випадково витягує день і місяць. Тих людей, які народились у ці дні, мобілізують, інших — ні, — пояснює він. — І так роблять для кожної хвилі мобілізації”.
Озвучені ідеї спричинили бурхливе обговорення у суспільстві. Чи мають вони право на життя? Дискутуємо на цю тему з офіцером ЗСУ, активістом ініціативи “Армія SOS” Юрієм Касьяновим, військовослужбовцем ЗСУ, громадським і політичним діячем Юрієм Гудименком та економістом Сергієм Фурсою.
— Чи слушна, на вашу думку, ініціатива давати бронь тим, хто платить високі податки?
● Ю. Гудименко:
— Ні, я категорично проти такої ідеї. І можу навести тут кілька аргументів. Перший — історичний. Ідея звільняти від участі у війні тих, хто заробляє відносно великі гроші, не нова. Деякі країни робили спробу її імплементувати, і закінчувалось це, як правило, однаково: заможні громадяни розуміли, що війна тільки для бідних і дистанціювались від неї. Як наслідок з’являлися проблеми з мобілізацією, зростали протестні настрої, спалахували бунти.
Draft Week — так назвали бунти у Нью-Йорку під час Громадянської війни у США. Однією з причин народних протестів було незадоволення “комутаційними платежами” — можливістю заможних людей за 300 доларів (великі на той час гроші) не йти до армії, а відправити замість себе іншу людину.
Другий аргумент — психологічний. Маємо бути єдиним соціумом і спільно долати виклики, як це було наприкінці лютого 2022 року, коли ми всі допомагали одні одним, коли у чергах до військкомату один за одним стояли працівники і власники заводів, айтівці і механіки, студенти і пенсіонери. Так, абсолютна рівність неможлива, але це ідеал, до якого варто прагнути. Війна прийшла не до багатих чи до бідних, війна прийшла до всіх українців, і розділяти нашу націю — це крок не до перемоги, а до поразки у ній.
● С. Фурса:
— Війна на виснаження — це війна економік. Так чи інакше певна кількість людей буде на фронті, певна, значно більша, залишатиметься у тилу. Державі треба визначитися, хто для неї ефективніший у тилу. Фінансовий критерій має бути тут одним із основних.
Приміром, є дві людини, й одна з них платить значно вищі податки. Для держави краще, щоб в армії була та людина, яка платить нижчі податки. Треба розуміти: тил — це також дуже важливо, адже армію ми фінансуємо суто з наших податків. Не варто висмикувати з економіки високопродуктивні кадри і відправляти на низькі армійські посади. Бо в такому разі ми підриваємо обороноздатність країни.
— Чи згодні ви з таким аргументом?
● Ю. Гудименко:
— Ні, досягти наповнення бюджету й зростання економіки за рахунок того, що заможніші не підуть на фронт, навряд чи вдасться. Значно ефективнішим рішенням було б спростити податкову систему, сприяти прозорості та легкості ведення бізнесу, залучати іноземні інвестиції та врешті зробити так, щоб фахівці у чомусь, наприклад у логістиці, мали змогу в армії робити те, що вони вміють найкраще. Це дасть економічне зростання без соціальної напруги.
● Ю. Касьянов:
— Жити хочуть усі: і ті, хто бідний, і ті, хто багатий. Не може бути так, що бідні воюють, втрачають своє здоров’я та життя на війні, а багаті відкуповуються. Це абсолютно неприйнятна ідея. Її могли придумати лише багаті. Запровадження такої системи може призвести до соціального вибуху, і ми тоді програємо війну. Я взагалі розцінюю цю ідею як диверсію.
— А як ставитеся до ініціативи проводити мобілізацію за сліпим жеребом?
● Ю. Касьянов:
— Це цілком адекватна ідея. Така система (у разі великої війни) з 1863 року працює у США. І її там вважають справедливою. За лотереєю американців призивали в армію у роки Громадянської війни, Першої та Другої світових воєн, В’єтнамської війни.
Облік військовозобов’язаних — а це чоловіки віком від 18 до 26 років, зокрема й іноземні громадяни чоловічої статі, які проживають на території США понад один рік, за винятком дипломатів, — веде незалежне урядове агентство Selective Service System (SSS). Воно й організовує лотерею. За ухилення від реєстрації у системі SSS передбачено покарання — штраф або позбавлення волі на строк до п’яти років.
Система працює, як годинник. І в нас мала би так працювати, не даючи жодного шансу ні дітям Порошенка, ні дітям Данілова, ні дітям Ахметова на звільнення від мобілізації. Випав “щасливий квиток” на фронт — уперед!
● Ю. Гудименко:
— Сама собою ідея із жеребкуванням не найгірша: історія знає багато прикладів такого вибіркового підходу до мобілізації. Теоретично жеребкування мало б вирішити проблему справедливості. Однак нині головне питання не так у тому, хто саме мав би йти до армії, як у тому, щоб мотивувати людей вступати до лав ЗСУ, щоб наповнити армію бійцями й замінити тих, хто воює вже роками.
● С. Фурса:
— Згоден, ідея щодо жеребкування — це про справедливість. Але вона впиратиметься у ту саму проблему, в яку впирається нині мобілізація, а саме — в низьку інституційну спроможність держави. Уявімо, провели лотерею, а далі що? Чоловіки, яким випав жереб, мали би прийти в ТЦК, але не факт, що вони прийдуть. Тобто лотерея фактично нічого не змінить.
