Так званий мирний план США сколихнув цивілізований світ. В Україні та у Європі назвали його планом капітуляції й узялися переписувати. Розкритикували пропозиції і в американському парламенті. “Примушувати Україну віддавати землю путінському м’яснику — це абсурд. Будь-які поступки диктаторові — це не компроміс, а заохочення хижака”, — заявив голова комітету збройних сил Сенату США Роджер Вікер.
Після інформаційного резонансу представники України, Євросоюзу, Великої Британії та США обговорили у Женеві початковий проєкт мирної угоди і скоротили його із 28 пунктів до 19-ти. Які саме пропозиції схвалили, достеменно не відомо. В українському МЗС заявили, що новий план мало схожий на попередній, а найсуперечливіші питання узгоджуватимуть безпосередньо Володимир Зеленський і Дональд Трамп.
Нагадаємо, у проєкті мирної угоди із 28 пунктів ішлося про те, що Україна має віддати ворогові ще не захоплені території Донбасу, скоротити армію до 600 тисяч осіб, відмовитися від ключових категорій озброєння, зокрема від далекобійних ракет, не вступати до НАТО, надати російській мові офіційний статус тощо. Росії ж мирний план обіцяв скасування санкцій та повернення на світову арену, зокрема до G8 — міжнародного клубу восьми великих держав.
Дональд Трамп визнав, що мирний план, який зчинив так багато галасу, не є остаточною версією. Однак традиційно вважає, що Україна повинна піти на поступки, бо “не має карт”. “Якщо Зеленський не сприйме мирного плану, йому доведеться воювати далі”, — наголосив господар Білого дому. Є інформація, що в разі відмови України Сполучені Штати припинять ділитися розвідданими та не постачатимуть зброю коштом європейських партнерів. То як нам бути? Чи варто йти на поступки агресорові? І чи зможемо ми далі вести війну, якщо втратимо підтримку Сполучених Штатів, нашого ключового партнера?
— На сьогодні ситуація дуже складна, — каже керівник Аналітичного центру “Об’єднана Україна” Ігор Петренко. — Але політика — це мистецтво можливого. Перемовники від України і від держав-партнерів роблять усе для того, щоб пом’якшити позицію США. Та й у Вашингтоні визнають, що умови, зафіксовані у проєкті угоди, можна обговорювати. Зустріч у Женеві показала, що дискусії тривають. Європейці підтримують позицію України. Наше завдання — максимально нівелювати неприйнятні для нас позиції, як-от вихід із Донбасу, відмова від далекобійної зброї тощо. Щодо низки питань є позитивні сигнали. Але багато залежатиме від результатів перемовин Зеленського і Трампа.
— Чи зможемо ми без підтримки США вести далі збройну боротьбу? Чи вистачить нам для цього ресурсів?
● І. Петренко:
— Допомога Сполучених Штатів Україні вже давно обмежена. Звісно, для нас критично важливим є отримання розвідданих та деяких видів озброєння від США. Сумніваюся, що Трамп відмовиться продавати нам зброю. Йому потрібні ці контракти, адже це велика підтримка американського військово-промислового комплексу. Щодо розвідданих, то європейські партнери шукають альтернативу. Вочевидь якісь замінники знайдуть, але питання в тому, наскільки ефективними вони будуть. Європейці й далі постачатимуть нам зброю. Вони вже виробляють більше боєприпасів, ніж Росія. І гроші — на соціальні виплати, на закупівлю зброї тощо — європейські партнери у середньостроковій перспективі нам надаватимуть.
— Розуміємо, що тепер буде мегапотужний тиск на Україну — Трамп хоче якнайшвидше домогтися мирної угоди, — додає доктор політичних наук Петро Олещук. — На нинішньому етапі підтримка України з боку США, мабуть, одна з найменших за дуже тривалий період. І надавати її в майбутньому Вашингтон не обіцяє. Тому дивно, що Сполучені Штати дозволяють собі диктувати нам свою волю. Ми не можемо погоджуватися на капітуляцію.
Хай там як, не варто загострювати відносини зі США, треба переконати адміністрацію Трампа, що деякі пункти, прописані у так званому мирному плані, неприйнятні. І що не варто ухвалювати швидкі рішення, бо вони можуть мати дуже негативні наслідки. Тобто тут потрібна адекватна дипломатія. Ми повинні обстоювати свою позицію, хоч би як важко було.
— Наші ресурси закінчилися ще в 2022 році, нині ми воюємо значною мірою завдяки підтримці західних партнерів, — зазначає директор Українського інституту політики Руслан Бортник. — Трамп прив’язує підписання мирного договору до надання американської допомоги. А ця допомога критична не в озброєнні (його закуповують для нас європейські союзники), а в розвідувальних даних, тобто в ранньому попередженні ракетно-дронових атак. Без цього ми будемо “сліпі” у багатьох аспектах.
Кожен з нас має замислитись: ми хочемо такого миру чи такої війни. Вочевидь, на мирний план варто погоджуватись, але пункти, які є червоними лініями, які нас не влаштовують, треба за підтримки європейських колег переписувати. Найгірше, що ми можемо сьогодні зробити, — це відкинути план Трампа, а отже, втратити американську підтримку та ще більше погіршити наші шанси у війні, яка триває. На жаль, ми не перемагаємо в цій війні й будь-яке мирне врегулювання вимагатиме від нас поступок. Але таких самих поступок слід вимагати у противника.
Ми ще можемо продовжувати боротьбу, але маємо розуміти: ресурсів буде дедалі менше. Цього року ми отримали від західних партнерів грошей менше, і майбутнє фінансування під величезною загрозою. Так само озброєння отримали менше. Європа закуповує сьогодні заледве 20 — 30% обсягів американської зброї, яку ми ще торік отримували від США безпосередньо. Звичайно, ми можемо воювати за підтримки європейських колег. І навіть без їхньої підтримки ще можемо певний час воювати. Є певні запаси зброї, певна інерція, Росія не володіє нині стратегічною перевагою над Збройними силами України. Але треба розуміти, що швидкість російської окупації зростатиме, як і ризики внутрішньої дестабілізації, пов’язані з нею. За цей рік Росія захопила більш як 4 тисячі квадратних кілометрів української території. Це означає, що якби ми домовилися минулого року, то не втратили б цих земель. А це десятки, якщо не сотні населених пунктів.
— Я б на місці Зеленського погоджувався на мирний план США, — зауважує співзасновник Першого добровольчого мобільного шпиталю імені Миколи Пирогова, військовослужбовець ЗСУ Геннадій Друзенко. — Шансів переламати ситуацію на полі бою у нас немає. І питання не в тому, віддамо чи не віддамо ми Донбас. А в тому, як і коли ми його віддамо. Подивіться на карту бойових дій. Не було місяця, коли ми відвойовували більше територій, ніж втрачали. Я не бачу якогось “Сталінграда”, коли б ми відступали, а потім мобілізувалися, повірили в себе й почали атакувати. Я бачу з одного боку втомлених, сірих, емоційно вигорілих, злих людей на фронті. І з другого — люксове життя з ресторанами, шикарними автівками, нічними клубами й неймовірними хабарями в тилу.
Якщо ми хочемо наступного року воювати за Запоріжжя і Дніпро, то можна воювати. Тільки боюсь, що вже не буде ким. Ті, хто готовий був воювати за мову та прапор, вже давно або на небі, або поранені, або на фронті не перший рік. І замість того, щоб мобілізувати ресурси — людські та фінансові — для подальшої боротьби, наші можновладці заробляють казкові гроші на війні. На жаль, Зеленський перетворив націю, яка штурмувала військкомати, на націю, яка втікає від людей у формі. І це найбільша трагедія України. Нині кількість тих, хто пішов у СЗЧ, тобто дезертирів, більша від чисельності нашої армії на початку війни. Проблема не у США, а в нашій готовності продовжувати боротьбу. Хіба ми мали підтримку Америки в лютому 2022 року? Ні. Але ми зупинили путінську орду. Тепер ситуація зовсім інша. Україна як держава може просто не пережити цю зиму.
— Чи сприйме українське суспільство поганий мир?
● Г. Друзенко:
— Безумовно, частина суспільства вважатиме поганий мир зрадою. Пригадуємо, як свого часу в нас не сприймали формули Штайнмаєра (умов миру, які у жовтні 2015 року запропонував тодішній міністр закордонних справ Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр. — Авт.). Проти буде радикальна частина суспільства. Але, як свідчить соціологія, таких нині меншість. Більшість людей втомлені від війни і не бачать перспективи.
Думаю, що Зеленський має шанс продати поганий мир. Маннергейму (фінський державний та військовий діяч. — Авт.) в 1940 році це вдалося. А Маннергейм — не найгірший політик. Фінляндія втратила після Другої світової приблизно стільки ж територій, скільки втратили тепер ми. Але Фінляндія уже восьмий рік поспіль посідає перше місце в рейтингу найщасливіших країн світу. Виявилося, що майбутнє важливіше за територію.
— Чи можливе укладення мирної угоди до Різдва, як цього очікують у Білому домі?
● Р. Бортник:
— Мета США — не цілковите завершення війни, а досягнення перемир’я. І для того, щоб припинити гарячу фазу протистояння, американці готові йти сьогодні на певні поступки. Трамп поспішає, бо, по-перше, на носі Різдво — зі середини грудня політичне життя у США та Європі завмиратиме. По-друге, він намагається використати послаблення Зеленського і його команди внаслідок корупційного скандалу. По-третє, Трамп чудово розуміє, що наступного року після виборів до Конгресу він може втратити моновладу, і його вплив значно зменшиться. Урешті-решт, президент США не має довіри ні до України, ні до Європи. Він вважає, що вони саботують його зусилля задля досягнення миру, і навмисно виставляє максимально короткі дедлайни, щоб отримати якийсь результат або посилити тиск на Україну та Європу, якщо результату не буде.
● І. Петренко:
— У Москві вже назвали оновлений у Женеві мирний план безперспективним. Ми бачимо, що позиції сторін дуже різні. Тому малоймовірно, що в близькій перспективі вдасться досягти консенсусу в мирному процесі.
