Понад 100 країн і міжнародних організацій взяли участь у дводенному Саміті миру, що відбувся у Швейцарії. Учасники заходу розглянули три з десяти пунктів Української формули миру. А це — неприпустимість використання ядерної збої, глобальна продовольча безпека, обмін військовополонених і повернення незаконно вивезених цивільних осіб з України.
Спільне комюніке підтримали 78 учасників саміту. Водночас не поставили свого підпису представники Індії, Мексики, Саудівської Аравії, ПАР, Таїланду, Об’єднаних Арабських Еміратів, Бразилії та низки інших країн. Вони, припускають західні аналітики, не хотіли образити Росію або ж обрали золоту середину між Москвою, її союзником Пекіном і західними державами, які підтримують Київ. До слова, Китай проігнорував міжнародну конференцію, а країну-агресорку взагалі не запрошували.
Уже після заходу Швейцарія заявила про наміри обговорити підсумки Саміту миру з Росією, Китаєм та іншими державами, які не брали участі в ньому. Міністр закордонних справ країни Ігнаціо Кассіс певен, що рішення більшості питань, які стоять на порядку денному, неможливо ухвалити без РФ.
Тим часом українська влада сподівається, що наступний Саміт миру — його планують провести ще до кінця року — відбудеться з участю Москви і започаткує діалог про встановлення стійкого миру. “Ми у стані війни, — заявив президент Зеленський на підсумковій пресконференції. — Ми не маємо часу на довготривалу роботу. Рух до миру означає діяти швидко. Підготовка до цього дня займе місяці, не роки. Коли план буде готовий, а кожен крок пропрацьований, тоді відкриється шлях до проведення другого Саміту миру, а отже, й до завершення війни, а також до справедливого і тривалого миру”.
Підсумки першого Саміту миру та сподівання від другого обговорюємо разом з директором Інституту соціально-політичного проєктування “Діалог” Андрієм Миселюком, керівником політико-правових програм Українського центру суспільного розвитку Ігорем Рейтеровичем та експертом з міжнародних питань Олександром Краєвим.
— Учасники саміту обговорили лише три пункти із десяти Української формули миру. Чи можна, з огляду на це, вважати, що зустріч не була результативною?
● І. Рейтерович:
— Ні, я думаю, що це трохи не так. Чому? Бо, по-перше, про територіальну цілісність усе-таки згадано у спільному комюніке. По-друге, лише ці три блоки, які викликали найменше застережень у країн — учасниць саміту, було поставлено на обговорення від самого початку.
Для нас тут ключове — спільна заява і можливість продовжувати рух за заданою траєкторією в майбутньому із залученням РФ. Україна, зважаючи на розмаїтість країн, що взяли участь у зустрічі, одержала максимум із того, що можна було одержати.
Загалом Саміт миру — це підготовка до перемовин, можливість сформувати ширшу коаліцію, нагадати світові про російсько-українську війну. Це також тиск на Росію, адже ми бачимо, як вона нервово відреагувала на заяви понад 40 країн про фінансову і військово-технічну підтримку України.
● О. Краєв:
— Так, ми побачили, що дуже багато держав-партнерів, а надто держав, яких ми хотіли долучити і зробити своїми партнерами, не були готові обговорювати все одразу. Вони напевно не бажали говорити про виведення російських військ і навіть про територіальну цілісність України. Тому ми вирішили зробити поріг зібрання на перший саміт мінімальним, тобто почати з трьох питань, з якими абсолютна більшість делегацій могла б погодитися. Ключовим же завданням було забезпечити участь у саміті якомога більшої кількості країн.
● А. Миселюк:
— Позитив у тому, що створено новий формат взаємодії країн Заходу, які нас підтримують, і країн Глобального півдня, які мають тісні зв’язки з Росією. Але ще належить зробити дуже багато, щоб залучити таких впливових гравців, як Китай. І треба розробити механізм для того, щоб на певному етапі — можливо, вже й на другому саміті — була долучена Росія.
— Чи можна сподіватися на те, що Росія виконає бодай ці три пункти підсумкового рішення?
● А. Миселюк:
— Комюніке — не зобов’язувальний документ. Зрештою, будьмо реалістами: якби Росія хотіла виконувати норми міжнародного права і Статут ООН, то вже б почала це робити. Вона не робитиме цього, її до цього можна лише змусити.
● О. Краєв:
— Перші три пункти — це тільки початок. Далі планують говорити про інші шість, довести кількість робочих груп до дев’яти і лише тоді переходити до десятого пункту плану. Росія напевно не долучиться до цих трьох пунктів. Скажу більше: на моє переконання, вона максимально бойкотуватиме будь-яку діяльність саміту у форматі Української формули миру. Тим паче, після того, як Путін озвучив свої умови припинення вогню. А це — відмова Києва від планів щодо членства в НАТО і від чотирьох областей, на які претендує Москва.
— Як вважаєте, чому деякі країни відмовилися підписати спільне комюніке?
● О. Краєв:
— Не підписали документ країни Глобального півдня. Вони підтримують більшменш стабільні відносини з Росією та продуктивні відносини із Китаєм. Небажання Пекіну мати на нинішньому етапі якийсь стосунок до Української формули миру призвело до того, що багато інших країн, які від нього залежні, або не приїхали, або не підписали комюніке. Ірак і Йорданія, до речі, відкликали свої підписи. Індія, яка не є прокитайською, а навпаки, суперник Китаю, просто тримається нейтральної позиції, бо нейтралітет — це основа її зовнішньої безпекової політики.
● І. Рейтерович:
— Добре, що ми ці країни взагалі змогли залучити до обговорення, поспілкувалися з ними і представили їм свою позицію. Це вже успіх. А далі все залежатиме від того, як ми налагодимо відносини з Китаєм і коли він захоче приєднатися до ініціатив, які стосуються завершення війни.
— На вашу думку, чому китайці знехтували можливість участі в саміті?
● А. Миселюк:
— Пекін тривалий час зважував усі плюси і мінуси. Нагадаю, що саме Китай запропонував свого часу Швейцарію як організатора саміту. Коли швейцарці взялися до підготовки зустрічі, була велика ймовірність, що Пекін долучиться. Але Путін на зустрічі із Сі Цзіньпіном попросив лідера КНР утриматись від участі у цьому саміті.
Крім того, на думку Сі Цзіньпіна, ще не настав той момент, коли Китай буде на першому плані у переговорах щодо припинення російсько-української війни і коли від нього залежатиме все. Зауважу, що Китай — чи не єдина країна, яка може вплинути на позицію Росії.
● О. Краєв:
— Китайці побачили, що росіяни ще мають потенціал виснажувати нас, а отже, виснажувати Захід, що є ще можливість використати російську агресію проти України та мати більший зиск. Вони розуміють, що переговори рано чи пізно почнуться, що Росія має останній шанс змінити ситуацію на свою користь, і хочуть допомогти їй, щоб Захід більше втратив від тих переговорів. Україна ж для Китаю — це частина чи маріонетка Заходу.
● І. Рейтерович:
— Пекін проігнорував саміт не тому, що підтримує Росію, а тому, що хоче на таких заходах виступати лідером, країною, яка висуватиме пропозиції. Оскільки на сьогодні Китай не має мирного плану, який би підтримувала більшість країн, що були зібрані на саміті, то вирішив витримати паузу і подивитися збоку. Повірте, коли в китайців з’явиться така пропозиція, вони готові будуть доєднатися до перемовин.
— Чи може Росія взяти участь у другому Саміті миру і чи дасть він початок діалогу про встановлення стійкого миру?
● О. Краєв:
— Наші можновладці налаштовані на те, щоб доєднати Росію. Але я, наприклад, не розумію, як це можна зробити. Адже нам треба домогтися виконання трьох уже узгоджених пунктів і шести наступних для того, щоб реалізувати десятий пункт — “фіксація завершення війни”, як прописано у Формулі миру.
Сам план Формули миру полягав у тому, що ми не залучаємо Росію до переговорів, доки не буде реалізовано дев’яти пунктів. Долучити Росію тепер — означає поховати весь формат Формули миру, покласти край нинішньому міжнародному формату і просто сказати: “Окей, ми працюємо у двосторонньому режимі, ведемо переговори з РФ, а всі інші — спостерігачі”.
Тому тут є два варіанти: або Формула миру мутуватиме, і формат таких самітів зміниться, або Росію треба залучати пізніше. Іншого варіанта я просто не бачу.
— Коли Москва може бути готова до реальних переговорів про припинення війни?
● І. Рейтерович:
— Я вважаю, що переговори про закінчення війни відбудуться в межах якогось наступного саміту. Але його проведення залежатиме від ситуації на полі бою і від політичних факторів, як-от вибори у США. Причому в цьому випадку ідеться навіть не про 5 листопада, а приблизно про лютий наступного року.
● О. Краєв:
— Росія вже готова до переговорів. Тут можу процитувати Джохара Дудаєва, який казав: “Коли росіяни ставлять ультиматуми, це означає, що вони слабкі”. Росії потрібні переговори в будь-якому форматі, щоб відновити сили, виробити більше танків, ракет та дронів, перегрупуватися і знову напасти. Росія не хоче переговорів, щоб закінчити війну, і ніколи цього не хотіла.
Єдиний варіант не дозволити їй цього зробити — це якщо підконтрольна нам частина України вступить до НАТО і всі держави Альянсу визнають, що тимчасово окуповані території на Сході, Півдні та Крим — це Україна і що їх Київ зможе повернути через 20, 30 чи 40 років, коли Росія тріщатиме по швах.
