Роман Замрій (позивний “Йода”) уперше вирушив на фронт добровольцем ще у 2014 році. Після повномасштабного вторгнення РФ пройшов низку гарячих точок: від Херсону до Бахмуту, був начальником медичної служби 57-ї окремої мотопіхотної бригади. Капітан-медик врятував щонайменше 700 бійців на передовій. У липні 2023 року повернувся з фронту в сімейну медицину. Указом президента від 22 січня 2024-го був нагороджений орденом “За заслуги” ІІІ ступеня. Самотужки виховує трьох дітей.
4 червня цього року Роман їхав з рідного Красилова до сестри у Чернівці, щоб забрати дитяче ліжко для найменшого сина. На блокпосту поблизу Хотина його авто зупинили для перевірки документів. З’ясувалося, що “Йода” має право на відстрочку від мобілізації, але своєчасно не подав документів. І тут почалося...
“Мене попросили проїхати в ТЦК. При вході до приміщення один із співробітників виманив мобільний телефон, щоб нібито перекинути з нього мої дані, які дозволяють оформити право на відстрочку, і загадково зник, — розповідає 41-річний Роман. — Натомість вийшов офіцер, який повідомив: поки розглядатимуть моє право на відстрочку, треба пройти ВЛК. Мовляв, така процедура. Опісля віддадуть документи і відпустять. Медичний огляд відбувався формально. На флюорографію не посилали, бо, виявляється, у лікарні немає рентген-апарата. Просто написали, що здоровий. Поскаржився на камінці в нирках — відповіли, що немає, і на підтвердження продемонстрували на екрані ноутбука мою медичну картку. Я зауважив колезі, що в нього насправді закритий доступ до моєї картки. Аби його отримати, треба натиснути спеціальну кнопку, мені прийде СМС з кодом доступу — і картка відкриється. Але ж телефон в мене відібрали. Добре, хоч встиг сестрі подзвонити і повідомити про своє затримання”.
Після ВЛК, за словами Романа, його знову доправили в ТЦК, завели в якусь загратовану та занедбану кімнату в підвалі, де не було чим дихати від смороду. Там і тримали три доби. Щоб сходити в туалет, доводилося добряче гупати у двері, доки охоронець почує. У першу ніч давали воду та їжу. А в наступні дві доби і в цьому відмовляли.
“Під час спілкування із співробітниками ТЦК просив, аби зв’язалися з 57-ю бригадою, в якій служив до демобілізації, — продовжує співрозмовник. — Хотів знову потрапити до “своїх”. Але ж де там! У ТЦК — інші плани. Зі мною був ще майор, який з 2014-го по 2019 рік служив в авіації. Він просив направити його в авіаційну бригаду, бо там потрібний як фахівець. А співробітники ТЦК вписали його в рознарядку до сухопутних військ, бо там начебто не вистачає людей”.
Близько першої ночі усіх, хто перебував у підвалі, підняли, посадили в автобус і повезли у військову частину. Сухпайків із собою не дали. Їхали 16 годин, пасажири просили зупинитися, аби хоч купити води напитися. Але їм не дозволили.
На інцидент, описаний “Йодою” у соціальній мережі, відреагували в Чернівецькому обласному ТЦК та СП. “Права на відстрочку військовозобов’язаний не мав та військово-лікарською комісією був визнаний придатним до проходження служби. У приміщенні взводу охорони 1-го відділу Дністровського РТЦК та СП (не підвальному) перебував, очікуючи на відправку. З боку представників ТЦК та СП протиправних дій стосовно громадянина не було”, — зазначили у відділі комунікації обласного військкомату.
Роман Замрій зауважує, що не проти мобілізації. Але не такими методами. “Немає більшого злочину у воєнний час, аніж вбити бойовий дух співвітчизників, — не приховує емоцій співрозмовник. — Навіщо влаштовувати це шоу з відбиранням телефонів, закриванням у підвалах? Просто дайте повістку, хай людина піде додому, збере потрібні речі та йде служити. Не повернеться — справу передавайте в поліцію і хай шукають! У дитинстві, коли я приходив до мами (вона працювала у військкоматі), то бачив, як хлопців урочисто проводжають в армію батьки, друзі та наречені. А нині тим, кого відправляють у військо, не дають навіть попрощатися з родичами. Хочете, щоб мобілізовані не втікали і вірно служили? То не демонструйте їм три дні зачинених на замок дверей, без зв’язку з рідними і без права на туалет, їжу та воду”.
Представниця омбудсмена в Чернівецькій області скерувала звернення до військової служби правопорядку, прокуратури у сфері оборони та поліції, щоб провести розслідування порушень, допущених стосовно Романа Замрія.
“Окреме занепокоєння викликає інформація про утримання осіб без рішення суду, обмеження доступу до базових потреб та неможливість зв’язку з рідними. Якщо факти підтвердяться — вимагаю, аби були вжиті всі передбачені законом заходи реагування. Акцентую, що мобілізаційні заходи мають здійснюватися з дотриманням норм законодавства”, — прокоментував омбудсмен Дмитро Лубінець.
Розслідування проводить і спеціальна комісія ЗСУ. “Наразі опитують всіх учасників інциденту, узагальнюють зібрані дані, на основі яких буде зроблено висновок, — каже начальник управління комунікацій Сухопутних військ ЗСУ Віталій Саранцев. — Співробітникам і керівництву ТЦК варто зробити “перезавантаження” у стосунках з військовозобов’язаними, проявляти більше людяності щодо співвітчизників”. —
Співробітники ТЦК взагалі не мають права нікого затримувати, примусово утримувати, — коментує військовий адвокат Сергій Старенький. — Але, на жаль, у нас це явище стає поширеним. Людину без рішення суду позбавляють зв’язку, вона не може контактувати з родичами та отримувати правничу допомогу. Я розумію, чому працівники ТЦК так чинять. Вони просто бояться документування своїх протиправних дій. Сумніваюся, що службове розслідування у справі військового медика проведуть об’єктивно. Воно буде ускладнюватися тим, що не знайдеться свідків та документального підтвердження дій, які можна кваліфікувати як незаконне позбавлення волі та перевищення службових повноважень. А за це передбачено до п’яти років позбавлення волі. Такими справами має займатися ДБР. Та ця структура чомусь мовчки споглядає на беззаконня.
Правду кажучи, дивує, чому співробітники ТЦК мобілізують чоловіків, котрі не подали своєчасно документів на відстрочку. Все одно під час служби у військовій частині вони зберуть потрібні папери і будуть демобілізовані. Та, поки це робитимуть, матимуть немале грошове забезпечення, а відчутної допомоги ЗСУ від них не буде. Хіба це сприятиме підвищенню обороноздатності держави?
Бачимо чимало випадків, коли співробітники ТЦК перевищують свої повноваження, проте реакцій на їхні незаконні дії немає. Тим часом обурення в суспільстві наростає. З’являється страх перед контактом із співробітниками ТЦК навіть у тих людей, котрі раніше цього не боялися. Проблеми з комплектуванням Збройних сил треба розв’язувати іншими, не силовими методами.
