На сьогодні ситуація для Сил оборони в зоні бойових дій складається не найкраще. Але є низка чинників, які можуть вплинути на перебіг війни, зазначають аналітики. І якщо ці чинники спрацюють комплексно, то російські війська втратять можливість не лише наступати, а й утримувати захоплені території. Що ж може змінити ситуацію на нашу користь? Про це — у розмові з координатором групи “Інформаційний спротив” Олександром Коваленком, військовим експертом, полковником запасу ЗСУ Олегом Ждановим і експертом з питань нацбезпеки та оборони Іваном Ступаком.
ПАРИТЕТ В АРТИЛЕРІЇ
— Які чинники передусім впливають на ситуацію на передовій?
● О. Коваленко:
— Важливу роль як у наступі, так і в обороні з обох боків відіграє артилерія. Росіяни, незважаючи на дефіцит боєприпасів (у лютому-березні 2022 року РФ робила 70 — 80 тисяч пострілів на добу, у березні-квітні 2024 року — 10 тисяч), мають перевагу 10 до 1 — 2, якщо порівнювати з українськими можливостями ведення вогню.
Потенціал Росії навіть за підтримки Північної Кореї та Ірану на третій рік війни знизився майже у 8 разів. Але й потенціал українських військ знизився на стільки ж. Лише відновлення паритету за кількістю пострілів може змінити ситуацію на нашу користь.
Маємо великі надії на чеську ініціативу — 800 тисяч снарядів калібру 155 та 122 міліметрів. Що таке 800 тисяч снарядів? Це 5 тисяч пострілів щодоби упродовж майже пів року. Зазначу, що, крім снарядів 155 мм і 122 мм, наші Сили оборони застосовують снаряди 152 мм, 125 мм, 120 мм, 115 мм, 105 мм і так далі. Тобто можна говорити про перспективу наближення паритету за кількістю один до двох і більше.
По-друге, важливою є якість, а саме — точність і дальність боєприпасів 155-міліметрового калібру. Вона значно вища за якість радянських боєприпасів 152 мм. Там, де для ураження об’єкта застосовують 10 — 15 снарядів калібру 152 мм, досить двох-трьох калібру 155 мм, а іноді лише одного. Якщо ми досягнемо співвідношення в артилерії 1:2 чи навіть 1:1, то це значно обмежить наступальні дії росіян.
● О. Жданов:
— Важливо, щоб у пакетах допомоги західних партнерів були не лише снаряди, а й сама артилерія. Адже наявність боєприпасів — тільки пів справи, головне — артилерійські системи, які ми втрачаємо під час бойових дій. Крім того, через інтенсивні бойові дії з ладу виходять артилерійські стволи. Їх не ремонтують, а міняють на нові.
● І. Ступак:
— Зауважу, що на певному етапі Україна використовувала 200 тисяч снарядів на місяць. Якщо ми отримаємо їх 800 тисяч, то чотири місяці можемо утримувати паритет. Тобто це перевага на коротку перспективу. Але самого паритету в артилерії замало. Росіяни ж мають перевагу і у важкій техніці, і в авіації.
ПРОТИДІЯ ТАКТИЧНІЙ АВІАЦІЇ
— Чи є в нас шанси змінити ситуацію в небі?
● О. Коваленко:
— На сьогодні тактична авіація російських військ тотально домінує у повітряному просторі України, передусім через безкарне застосування керованих авіаційних бомб (КАБ). Цей засіб ураження став для окупантів рятівним кругом у питаннях прориву ліній оборони СОУ та руйнування укріпрайонів. Зауважу, що втрата Авдіївки у 2024 році стала наслідком як дефіциту боєкомплекту для артилерії, так і браку дієвого інструментарію для протидії КАБам.
Нам потрібні, по-перше, системи протиповітряної оборони великого радіусу дії, як-от ЗРК Patriot або SAMP/T, по-друге — винищувачі західного зразка, зокрема F-16, по-третє, оперативно-тактичні ракетні комплекси, передусім ракети типу ATACMS. Тоді ми зможемо прикривати найбільш небезпечні локації на лінії фронту і завдавати ударів по аеродромах на тимчасово окупованих територіях, зокрема в Криму.
Щодо ATACMS, то маємо згоду на їх постачання від Сполучених Штатів. А от щодо систем ППО, то не відомо, чи нам нададуть їх для захисту міст-мільйонників, чи також для використання на лінії бойового зіткнення. Зауважу, що одночасна наявність усіх трьох складників у певний момент зможе кардинально змінити ситуацію у повітряному просторі та значно мінімізувати ефект КАБів.
● О. Жданов:
— Зенітні ракетні комплекси Patriot або SAMP/T нам потрібні для захисту регіонів України, а не переднього краю. На передньому краї вони не дуже допоможуть, тому що їх треба захищати — будувати глибоко ешелоновану оборону різного рівня, а це непросто. Для фронту нам потрібні засоби середнього радіуса дії (на 20 кілометрів і більше), як-от NASAMS, IRIS-T, щоб боротися з авіацією ворога.
Нині норвежці модернізують для нас літаки, тобто оснащують їх щонайсучаснішим озброєнням, яке є в арсеналі F-16. Ракетами з дальністю польоту 180 кілометрів ми зможемо на такій відстані збивати літаки ворога, навіть не заходячи в зону дії його ППО. Це допоможе нам прикрити війська. А ракетами ATACMS з дальністю 300 кілометрів та фугасною бойовою частиною зможемо нищити логістику росіян, отже, створювати їм дефіцит боєприпасів, пально-мастильних матеріалів, продовольства, медикаментів тощо.
● І. Ступак:
— Завдяки сучасним зенітно-ракетним комплексам нам вдасться частково відігнати ворога від лінії фронту, але не змінити ситуацію кардинально. Річ у тім, що росіяни щоразу вигадують нові “фішки”, щоб убезпечити свою авіацію. Для прикладу, використовують безпілотники “Орлан”, які залітають углиб нашої території на 50 — 100 кілометрів (наші військові їх не бачать або не завжди бачать), знаходять аеродроми, наводять балістичні ракети на авіацію і засоби ППО. Так свого часу ми втратили систему Patriot. Тобто кожен новий наш крок породжує протидію з боку противника.
ЗНИЩЕННЯ КЕРЧЕНСЬКОГО МОСТУ
— Як іще можна послабити позиції ворога?
● О. Коваленко:
— Нам треба знищити Керченський міст. Він є головною логістичною артерією до Південного угруповання російських військ в Україні. А це до 200 тисяч осіб особового складу збройних сил РФ і тисячі одиниць військової техніки, які потребують постійного матеріально-технічного забезпечення. Якщо Керченський міст втратить функціональність, росіяни на півдні не зможуть вести не лише наступальні та штурмові дії, а й навіть оборонні. Іншої логістики такого масштабу на цьому напрямку в них поки що немає.
Зауважу, що рівень захисту Керченського мосту значно зріс, якщо порівнювати з 2022 роком, а тому завдання Сил оборони України — завдати удару по цій незаконній споруді такої сили, щоб відновленню вона не підлягала. На жаль, це складне завдання, але його виконання значно вплине на ситуацію у південній операційній зоні в найкоротші терміни.
● І. Ступак:
— По-перше, навіть якщо знищити Керченський міст, постачання Південному угрупованню російських військ відбуватиметься суходолом. Нагадаю, росіяни будують залізницю, яка з’єднає Ростов-на-Дону та Крим і проляже тимчасово окупованою територією Запорізької області.
По-друге, чи є сенс витрачати близько 100 далекобійних ракет, щоб зруйнувати опори Кримського мосту (а руйнувати треба залізничний та автомобільний мости)? Чи не краще використати ці ракети, щоб знищити системи озброєння ворога на півострові? Нагадаю, ЗСУ, вдаривши нещодавно по аеродрому в Джанкої, знешкодили чотири пускові установки ЗРК С-400, три радіолокаційні станції, пункт управління засобами ППО. Оце об’єкти, як я кажу, з високою доданою вартістю. Знищити ворожий аеродром у Криму для нас набагато важливіше. Бо це означає, що не злітатимуть російські літаки, не скидатимуть КАБи на наших військових, не битимуть по мирних містах балістикою.
По-третє, навіть якщо ми відріжемо російські війська від постачання на півдні, їхнє просування на Оріхівському, Бахмутському, Авдіївському чи Новопавлівському напрямках триватиме.
ДЕФІЦИТ ПАЛЬНОГО У ПРОТИВНИКА
— А як можна створити проблеми для російських військ у всій зоні бойових дій?
● О. Коваленко:
— Нам треба й далі завдавати ударів по російських нафтопереробних заводах. Кінцевою метою таких ударів є створення дефіциту пально-мастильних матеріалів для окупантів. Щоб вони не мали чим заправляти танки, бойові броньовані машини, автотранспорт, самохідні артилерійські установки та іншу військову техніку. Це украй важка мета, але здійснити її можна.
Удари по об’єктах НПЗ Росії мають не так економічний ефект, як стратегічний. Гострий дефіцит пально-мастильних матеріалів у росіян може призвести до значного зниження їхнього наступального потенціалу.
● О. Жданов:
— Так, було б дуже ефективно, якби ми систематично били по нафтопереробних заводах у РФ. Щоб росіяни не встигали відновлювати пошкоджене. Ми вже вивели з ладу 14% нафтопереробних потужностей Росії. Треба діяти далі в цьому ж дусі. До речі, крім армії, тут треба говорити й про суспільство. Якщо на російських АЗС з’являться таблички “Пального немає”, це може спричинити соціальний вибух.
● І. Ступак:
— Не факт, що західні партнери дозволять нам і далі бити по російській інфраструктурі. Як я зауважив, останнім часом ми завдаємо ударів не по самих НПЗ, а по ємностях, де зберігається пальне.
Зрештою, якщо виникне брак пального для російської армії, то керівництво країни-агресорки забере його у закладів охорони здоров’я, у соціальних структур, у будь-кого, тільки б продовжувати війну.
ПОПОВНЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА
— Наскільки важливе для зміни ситуації на фронті посилення мобілізації?
● О. Жданов:
— Є велика ймовірність, що вже влітку ми матимемо снаряди, ракети, системи ППО і навіть авіацію. Але головний фактор — особовий склад. Без солдата не буде бойових дій. Нікому буде сісти в танк чи взяти автомат у руки. Тому, щоб змінити хід війни, нам треба вкрай серйозно поставитися до питання мобілізації.
● І. Ступак:
— У росіян незрівнянно більші мобілізаційні можливості, ніж у нас. Якщо донедавна охочим воювати там платили разову допомогу 2 тисячі доларів, то тепер пропонують 11 тисяч. У нас таких грошей немає, і мотивація підірвана. Хай там як, але якщо всі чинники, про які ми згадали, спрацюють, то ми зможемо напевно стабілізувати лінію фронту.
