Рішення уряду про скасування заборони на виїзд для 18 — 22-річних чоловіків викликало двояку реакцію в суспільстві. Одні кажуть, що хлопці до 25-річного віку повинні мати право безперешкодного перетину кордону, бо в такому віці їх усе одно не призивають до війська. І що тепер юнаки сміливо вступатимуть до українських вишів та навчатимуться тут, оскільки розумітимуть, що й після 18-ти зможуть спокійно виїжджати.
Інші, навпаки, вважають, що рішення Кабміну позбавлене логіки. Бо 18 — 22-річні чоловіки — це потенційні контрактники, а молодих людей на фронті бракує. І що тепер варто чекати ще більшої хвилі еміграції юнаків. А це породить нову проблему — нестачу робочих рук в Україні після закінчення війни. Ринок праці вже начебто посипався — учорашні будівельники, монтажники, електрики, яким ще не виповнилося 22-х, покидають бригади, в яких працювали, і виїжджають за кордон. Мотивація проста: “Треба поспішати, бо сьогодні дозволили, а завтра знову можуть заборонити”. Тож чи правильно зробив уряд, давши зелене світло 18 — 22-річним?
Дискутуємо на цю тему разом з виконавчим директором Центру прикладних політичних досліджень “Пента” Олександром Леоновим, ветераном російсько-української війни Олегом Симорозом, військовослужбовцем ЗСУ Сергієм Пархоменком та головою ГО “Офіс міграційної політики” Василем Воскобойником.
— Які плюси чи мінуси бачите у скасуванні заборони на виїзд юнаків у воєнний час?
● О. Леонов:
— Я це рішення радше підтримую, ніж не підтримую. Однак його, як на мене, варто було ухвалювати раніше — разом зі змінами до закону про мобілізацію, бо це комплексне питання. Як відомо, будь-яка заборона викликає певний спротив і змушує шукати варіанти виходу зі ситуації. Оскільки не можна було виїжджати хлопцям після 18 років, то дуже багато покинуло межі України у 17, одразу після закінчення школи. І проблема у тому, що їх вивозили батьки. Це не було їхнє особисте рішення. У 21 рік люди свідоміші — вони самі можуть вирішувати, їхати за кордон чи ні. Крім того, ця заборона створила тло для підвищення рівня корупції. Адже ті, хто платив, мав можливість виїхати.
Думаю, тепер більше юнаків вступатимуть до українських вишів і вже потім визначатимуться, що їм робити далі. А ще тепер з’явиться можливість для 18 — 22-річних хлопців, які навчаються за кордоном, відвідати рідних в Україні.
● О. Симороз:
— У контексті великої війни це рішення аж ніяк не державницьке, а суто політичне — з орієнтуванням нашої влади на вибори та виборців. Це такий собі дешевий піар. Бо якби влада керувалася державницькою позицією, то розуміла б: молоді люди потрібні нашій країні. Вони б мали не лише йти у військо, а й працювати в Україні, давати новий імпульс професійним колективам, піднімати нашу економіку. І замість того, щоби контактувати з цією групою людей (а це і ті, які здобувають в Україні освіту, і ті, які вже є випускниками вищих навчальних закладів), мотивувати їх соціальною підтримкою, доступним житлом, високими зарплатами, зокрема й на державній службі, їм просто відчинили “хвіртку”. Якщо нині робочих місць для молоді немає, якщо економічна ситуація в країні погана, то зрозуміло, що великий відсоток нашого населення виїде за кордон.
Водночас не треба забувати, що з 18 років чоловік є військовозобов’язаним. І 18 — 22-річні — це наш потенційний резерв, з яким у нас тепер проблеми. Окрім людей на бойових посадах, нам не вистачає фахівців різного рангу, наприклад офіцерів військового управління тактичного рівня. І можна було пробувати працювати з цією групою людей з 18 років для того, щоб мотивувати їх іти вчитися на офіцерів. Бо з такими умовами, які є у курсантів, мало хто має бажання це робити. Та і є багато цивільних посад, які важливі для нашого фронту. Але цю проблему проігноровано.
Отож я не бачу тут для держави ніяких плюсів. Для виборців, для батьків цих хлопців, певна річ, так. Але якщо ми у країні, яка воює, орієнтуємося тільки на настрої електорату і не думаємо про державний інтерес, то це, погодьтеся, неправильно.
● С. Пархоменко:
— Рішення про скасування заборони на виїзд для 18 — 22-річних (як, до речі, і контракт 18 — 24) дискримінаційне. Воно порушує принцип рівності, закладений у Конституції України. Фактично особи до 22 років опиняються у статусі привілейованих, тоді як старші чоловіки повинні мати купу дозволів, які підтверджують право на виїзд за межі України.
● В. Воскобойник:
— Якась частина людей, зрозуміло, вирушить за кордон, бо в них з’явиться така можливість. Хтось поїде навчатися, хтось працювати, хтось проходити навчальну практику. Але говорити про те, що рішення уряду призведе до масового відпливу нашої молоді, не доводиться. Бо головне — чинність цієї постанови поширюється і на ту молодь, яка перебуває за кордоном. Тобто на хлопців, яких вивезли чи які виїхали ще до того, як їм виповнилося 18 років.
— Чи можна сподіватися на те, що юнаки, які тепер виїдуть, повернуться в Україну після війни?
● О. Леонов:
— Зрозуміло, що хтось повернеться, а хтось — ні. Для того щоб більший відсоток повернувся, держава має створювати сприятливі умови для життя та працевлаштування молоді в Україні.
● О. Симороз:
— Хто повернеться після війни і чи повернеться — питання другорядне. У нас дуже важка ситуація на фронті, у війську загалом, в економіці. З такою державною політикою, із втратою територій, з демотивацією населення може скластися так, що вже не буде куди повертатися. На жаль, керівна верхівка не хоче цього визнавати. Влада вирішила вкотре погратися з виборцем: “От ми ще одну групу населення, ваших дітей, випустили за кордон. Дивіться, які ми молодці. А ті хлопці, що в окопах, ще посидять. Якось впораємося”. Це просто утопія. У нас кожна людина в країні на вагу золота. Особливо та, яка з руками, ногами, яка здорова, молода, яка вміє і готова працювати на країну. Треба мотивувати цих людей залишатися в Україні.
● С. Пархоменко:
— Дозвіл на безперешкодний перетин кордону для 18 — 22-річних абсолютно не допоможе втримати молодь. Навпаки, вона масово виїде для вступу до іноземних вишів. І її буде важко повернути. Тому така норма тільки погіршить ситуацію і з погляду демографії, і з погляду підготовки мобілізаційного резерву та нарощування мобілізаційного потенціалу.
— Які ще ризики тут бачите?
● С. Пархоменко:
— Тепер ще більше може зрости суспільне напруження — між тими, хто не має права на вільний виїзд за кордон, і тими, хто таке право має. Зокрема, між військовими і цивільними однієї вікової категорії (18+) та просто між тими, хто вже не перший рік на війні, і тими, хто завдяки недолугим рішенням уряду поставлений у кращі умови. Водночас зросте недовіра до керівництва держави. Якщо влада вважає, що люди не бачать електоральної логіки у дозволі виїжджати за кордон, то мушу її розчарувати: українці все розуміють.
● В. Воскобойник:
— На мою думку, рішення уряду посилить як процеси виїзду з України, так і процеси повернення в Україну для цієї категорії молоді. Яка частка українців, зокрема й хлопців, може повернутися після війни, залежить від того, коли закінчаться бойові дії. Люди, які перебувають за кордоном від початку повномасштабного вторгнення, не просто там сидять — вони вивчають мову, соціалізуються, працюють. Хтось, можливо, має уже документи, які дозволяють залишатися в чужій країні на триваліший час. А хтось сподівається, що згодом набуде громадянство Польщі, Чехії, Угорщини або Німеччини. Тому зрозуміло, що частка українців, які повернуться, з кожним днем війни зменшується.
Ті, хто витратив три роки для того, аби вивчити мову, почати працювати і будувати свою кар’єру, після закінчення воєнних дій зважатимуть на чотири основні фактори: безпека, робота, житло та наявність соціальної інфраструктури в Україні. Люди ухвалюватимуть для себе рішення: або вони кидають все, що вже мають за кордоном, бо в Україні зможуть досягти більшого, або залишатимуться в чужій країні з думкою, що їм на Батьківщині нічого, як то кажуть, не світить.
За оцінками Офісу міграційної політики, близько 70% українців, які перебувають за кордоном, навряд чи повернуться. Серед молоді цей відсоток буде ще вищий — до 90%. І наші прогнози базуються на тому, що молодь швидше вивчає мову, адаптується, здобуває не тільки знання та закордонні дипломи про закінчення вишів, а й можливість отримувати незрівнянно вищу зарплату.
Після закінчення бойових дій навряд чи в Україні буде стрімкий економічний злет. Найімовірніше, наша економіка зростатиме поступово. Це означає, що буде нова хвиля трудової міграції з України за кордон. Сюди додасться такий фактор, як возз’єднання родин, що ще збереглися. І це возз’єднання може відбуватися не лише в Україні, коли дружина з дітьми повернеться з-за кордону, а й на чужині, де дружина з дітьми чекатиме чоловіка. Ми опинимося у ситуації, коли трудова міграція триватиме, і на неї накладеться демографічна проблема. Нагадаю, що в нас кількість населення щороку скорочується майже на 300 тисяч осіб.
Відбудова України після війни може зіткнутися не так із браком грошей, як із дефіцитом робочих рук. За оцінками НБУ, до кінця 2025 року з країни виїде близько 200 тисяч, а 2026-го — ще стільки ж. Отож за два роки Україна може втратити майже 400 тисяч громадян. За прогнозами ж Міжнародної організації праці, до 2030 року нам не вистачатиме 8,6 мільйона робочих рук.
