Після початку повномасштабного вторгнення російський спорт, і це цілком логічно, ізолювали від міжнародних змагань. Однак російське лобі, а особливо його гроші, поступово робили свою справу й з часом окремі федерації почали допускати до таких турнірів представників країни-агресора. Спочатку у статусі нейтральних, а останнім часом і під кривавим “триколором”.
В Україні ж на рівні Міністерства молоді та спорту існує офіційна заборона на участь наших атлетів у змаганнях, де присутні росіяни чи білоруси. Тож що більше спортсменів країн-агресорів з’являлися у міжнародному спорті, то менше там ставало українських представників. Дійшло до того, що наші змушені були пропускати ліцензійні змагання на Олімпіаду, а відтак ризикували пропустити й самі Ігри. Ситуація стала патовою. Тому українське міністерство вирішило підкоригувати свій наказ від квітня 2023 року. Очільник відомства Матвій Бідний підтвердив, що відповідні зміни до тексту наказу вже внесені. Однак наголосив, що буде створена спеціальна комісія, яка засідатиме раз на місяць і визначатиме турніри, в яких братимуть участь українські спортсмени, якщо росіяни та білоруси будуть там присутні під своєю символікою. Підтвердив це в одному з інтерв’ю і очільник НОК України Вадим Гутцайт: “Вважаю, що нам потрібно брати участь у всіх міжнародних змаганнях. Майже чотири роки йде війна, ми й так багато втратили у спорті: більш як 600 спортивних об’єктів втрачено. Наші спортсмени страждають у підготовці до міжнародних змагань, ми бачимо, скільки дітей втратили у дитячо-юнацьких школах, скільки дітей з батьками поїхали за кордон”. За його словами, правила поведінки на таких змаганнях для українських спортсменів будуть такими ж, як і досі. Тобто ніякого рукостискання з представниками країн-агресорів і ніяких спільних фото не буде.
“Це вимушений крок, щоб не опинитись на задвірках світового спорту, — коментує голова Комісії атлетів України Георгій Зантарая. — Але, на мою думку, ми повинні з подвійною енергією працювати, щоб представників країн-агресорів не було на міжнародних турнірах, а не думати, як поводитися поруч з ними. У наших як спортсменів, так і тренерів чимало загиблих серед друзів, знайомих, родичів. І ось, приміром, ситуація. Російський спортсмен виграє змагання, на його честь лунає гімн РФ, а наш атлет, який втратив близьку людину на війні, зайняв друге чи третє місце, стоятиме струнко на п’єдесталі й слухатиме той ненависний гімн? Це дуже болюче питання для усіх”.
До речі, багато що залежить від позиції очільників міжнародних федерацій. “Скажімо, президент Міжнародної федерації легкої атлетики (World Athletics) Себастьян Коу із Великої Британії дуже принциповий і під жодним приводом не погоджується допускати представників РФ і Білорусі до змагань, — каже головний тренер збірної України з витривалості Дмитро Барановський. — Сподіваюся, так буде й надалі. Бо поки триває війна, російський спорт повинен перебувати під санкціями”.
