Володимир Собовенко — професійний військовий сапер. Під час виконання бойового завдання на Херсонщині навесні 2023 року отримав вкрай важке поранення нижніх кінцівок. Їх на рівні гомілок довелось ампутувати. Хтось би занепав духом... А 36-річний Володимир разом із однодумцями наприкінці січня піднявся на Малу Говерлу, а в середині лютого — вже на найбільшу українську вершину.
“Після школи я вступив до військового інституту в Кам’янці-Подільському, спеціалізація — інженерно-саперна справа, — розповідає Володимир Собовенко. — Отримав звання лейтенанта й за розподілом потрапив до Олександрії, що на Кіровоградщині. Працював рятувальником, начальником караулу, розміновував вибухонебезпечні предмети. Із 2015 року служив у Національній гвардії, в окремому загоні спеціального призначення. Постійно їздив у зону бойових дій. У 2020 році звільнився з війська. Займався різними видами діяльності, навіть таксував”.
Під час повномасштабного вторгнення у 2022 році Володимир мобілізувався до 39-го окремого стрілецького батальйону ЗСУ й став командиром інженерно-саперного взводу. “9 березня 2023-го під час розмінування деокупованої території Херсонщини наша бойова машина наїхала на протитанкову міну, — згадує співрозмовник. — Я отямився у лікарні. Після чергової операції мені сказали, що шансів на збереження обидвох ніг мало...”
Спочатку, каже Володимир, кожен крок давався непросто, але постійні тренування дали результат. “1 вересня я вже повів свого сина до школи. Далі звільнився з війська за станом здоров’я, — провадить ветеран. — З часом продовжив активності, щоб тримати себе в тонусі й не занепадати духом. Спершу був баскетбол на візках, ми з ветеранами навіть на змагання за кордон їздили, посідали призові місця. Потім познайомився з командою проєкту Second Wind Club — “Друге дихання”. Минулого року разом із ветеранами й ветеранками на протезах ми ходили в гори. Також здійснювали сплави порогами Південного Бугу в Миколаївській області на каяках, рафтах. Це дуже розслабляє і “перемикає” мозок. Часто нас супроводжували рідні”.
Наприкінці січня цього року року Володимир підкорив Малу Говерлу — це гірська вершина висотою 1762 метри. Пройшов вісім кілометрів з набором висоти у майже 600 метрів. У поході взяли участь загалом 25 ветеранів з ампутаціями та іншими травмами.
“Гіди нас супроводжували й знали маршрут. Сам підйом на Малу Говерлу тривав три години. Було складно, бо високий сніг, тому я постійно провалювався. Але емоцій радості не передати, — зауважує. — А нещодавно ми піднялись на Говерлу. Маршрут становив 16,5 кілометра, був увесь льодовий, ще й сильний вітер надокучав. Серед нас був ветеран, який майже не бачив після поранення, були воїни без верхніх кінцівок. Ми витратили 12 годин на підйом та спуск. На вершині розгорнули прапори. Дуже сподобалось, хочу ще, але в кращу погоду”.
Навесні Володимир Собовенко мріє повернутись за кермо машини, а ще — піднятися на Кіліманджаро. “Розумію, що це складно, — каже ветеран. — Але вірю, що все вдасться! Усім, хто опинився у такій ситуації, як я, раджу вставати й рухатись уперед”.
