У мирному житті він був істориком. А коли ворог пішов на рідну землю війною, без вагань став на її захист.
Народився Андрій Буда на Волині, зростав у Тернополі. “Мій брат дослідив історію нашого роду та дізнався, що багато рідних у різний час брали участь у визвольних змаганнях та потерпіли від окупаційної радянської влади. Так, один із родичів воював під Крутами, інші були учасниками Листопадового зриву у Львові, служили в дивізії “Галичина”. Мій батько був насильно переселений з-під Перемишля. Мати ще молодою теж побувала в застінках радянських тюрем. Та про це воліла не розповідати, й довго ніхто в родині не знав, що вона мала зв’язок з ОУН”, — каже батько воїна Володимир Буда. За його словами, синові, вочевидь, генетично передався характер бунтаря.
У школі Андрій навчався добре, особливо зачитувався історичною літературою, зокрема про козаків. А ще — змалечку любив малювати, створював авторські комікси. У 1993 році до його школи завітали пластуни, які захоплено розповідали про організацію українських скаутів. Хлопець слухав їх, затамувавши подих, а відтак записався до організації та залишився вірним пластовій присязі до кінця життя. Андрій Буда належав до 29-го куреня імені Юрія Старосольського, здобув ступінь пластунарозвідувача. “Я познайомився з ним у Луцьку на інтелектуальних змаганнях “Плазма”, — зауважує товариш воїна Андрій Гупало. — Пізніше ми часто бували разом у гірських походах. І якщо головним гаслом “Пласту” є “Вірний Богові й Україні”, то про Андрія я би ще додав: “І вірний собі”.
На початку 2000-х Андрій Буда пройшов Крайовий вишкіл впорядників, що дало йому право займатися виховною роботою у “Пласті”. Згодом він очолював гурток “Сірі вовки”, брав участь у десятках пластових таборів і мандрівок. Батько воїна зауважує, що “Пласт” дисциплінував сина, навчив виживати в екстремальних ситуаціях. Ці навички йому згодилися пізніше на війні.
Після школи Андрій вирішив стати істориком і вступив до Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. А здобувши диплом, працював учителем у тернопільській школі №12, був менеджером в одній з книгарень. Паралельно навчався в аспірантурі Львівського національного університету імені Івана Франка на журналістиці та писав дисертацію про пластову пресу. Також тернополянин був активним учасником акції “Україна без Кучми”, Помаранчевої революції та Революції Гідності. З червня 2014-го до червня 2015 року Андрій у складі шостого батальйону тероборони “Збруч” воював в АТО, зокрема обороняв Маріуполь. Після демобілізації працював у Тернопільському центрі охорони та наукових досліджень пам’яток культурної спадщини. А ще долучився до одного з данських фондів із гуманітарного розмінування на території Луганщини й Донеччини та вивчився на сапера. “Жити мирним життям, коли в країні тривала війна, син вже не міг, тому в 2017 році підписав контракт з 10-ю окремою гірсько-штурмовою бригадою “Едельвейс”, воював у районі Попасної на Луганщині”, — провадить батько захисника.
У лютому 2022 року Андрій Буда знову став до лав ЗСУ. Службу продовжив стрільцем-штурмовиком в “Едельвейсах”. “Незадовго до повномасштабного вторгнення він попросив мене придбати гідрофойл — крило для дощок на воді. Це конструкція з карбону або алюмінію, що дозволяє дошці підніматися над водою, дає високу швидкість, — каже товариш бійця Андрій Гупало. — Він мріяв освоїти цей вид активного відпочинку, мріяв подорожувати Європою. Але не судилося”.
...Під час бою у Лисичанську Андрій Буда врятував багатьох побратимів, адже добре орієнтувався у місті, бо раніше проводив там розмінування. Він міг стати сержантом, а то й офіцером, бо мав відповідний бойовий досвід і вищу освіту, але принципово відмовлявся від звань. Не раз казав: “Я прийшов воювати за Україну, а не здобувати звання”. На фронті воїн вивчився на оператора БпЛА і вправно керував важкими безпілотниками-бомберами типу “Баба Яга”.
Свій останній бій Андрій Буда прийняв 9 грудня 2025 року поблизу населеного пункту Свято-Покровське, що в Бахмутському районі. Воїн виводив дрони на позицію. Ще встиг написати батькові: “Ми на місці. Все ок”. “Це було десь опівдні. А приблизно о 17-й годині мені стало так щемко на серці. Знову написав синові, але з ним вже не було зв’язку”, — згадує пан Володимир. Згодом рідні дізналися, що ворожий безпілотник залетів на позицію і вдарив по операторах дронів. Тіло воїна вдалося забрати з поля бою лише наступного дня. Вічний спочинок 43-річний Андрій Буда знайшов на Микулинецькому цвинтарі в Тернополі. За період участі в АТО/ООС та великій війні мужній захисник був нагороджений дев’ятьма відзнаками і медалями, зокрема “Золотим хрестом” головнокомандувача ЗСУ.
