Він був люблячим чоловіком і татом, щирим патріотом, активістом, досвідченим воїном. Вперше став на захист рідної країни в 2014 році.
Народився Богдан Мельник (Люльчак) у селищі Перегінське, що на Прикарпатті. Його батько трагічно загинув, тож мати виховувала сина сама. Згодом вдруге вийшла заміж, у Богдана з’явилися сестра Ольга і брат Володимир. Хлопчик ріс допитливим, у школі любив історію й географію. Після восьми класів (за тодішньою системою освіти. — Авт.) вступив у Чернівецький будівельний технікум. Але не закінчив його, бо пішов в армію. “Ми познайомилися на танцях. Я тоді ще в школі навчалася, а Богдан прийшов зі служби у відпустку, — розповідає дружина воїна Романа Люльчак. — З першої зустрічі він припав мені до серця. Коли Богдан повернувся з армії, ми стали зустрічатися. А відтак одружилися”. У пари народилося двоє доньок — Віра та Ліна. За словами співрозмовниці, чоловік їх обожнював.
Як і тисячі українців, аби забезпечити сім’ю, Богдан певний час їздив за кордон на заробітки. Працював у Португалії на меблевій фабриці. Та довго затримуватися на чужині не хотів. Коли приїхав додому, зайнявся бізнесом з лакування меблів, вікон, дверей. Прикарпатець брав активну участь у Помаранчевій революції та Революції Гідності. “Ми познайомились у 2014 році в Києві, — каже отець Роман Балгура, волонтер, парох місцевого храму Різдва Пресвятої Богородиці УГКЦ. — Богдан був вольовим і рішучим та водночас — добрим і людяним, відповідальним і чесним. Він щиро вірив у Бога й підкріплював ту віру добрими справами”.
Під час АТО Богдан Мельник долучився до добровольчого батальйону “Крук”, став розвідником. Воював на Луганщині, після поранення повернувся у стрій. Звільнився з війська у 2016 році. Та довго вдома сидіти не міг — невдовзі приєднався до добровольчого батальйону імені Романа Шухевича. А в 2018 — 2019 роках служив за контрактом у 128-й гірсько-штурмовій бригаді. “Коли Богдан звільнився зі служби, то заснував громадську організацію “Перегінське об’єднання воїнів та інвалідів АТО/ООС”, допомагав побратимам, волонтерив. Також його обрали депутатом селищної ради”, — зазначає дружина. У 2020-му прикарпатець почав навчатися на психолога у Кам’янець-Подільському університеті імені Івана Огієнка. Мав багато планів на майбутнє. Але їх перекреслила велика війна.
З перших днів повномасштабного вторгнення він знову став на захист рідної країни. Богдан Мельник служив старшим солдатом у 10-й гірсько-штурмовій бригаді. Воював на Київщині, Житомирщині, Донеччині. На фронті отримав позивний “Хорт”. Був двічі поранений. Після лікування і реабілітації, навесні 2023 року, бійця перевели в 78-му окрему десантно-штурмову бригаду “Герць”. У її складі виконував завдання на Запоріжжі. За словами побратимів, він був мужнім воїном. “Окрім поранень, чоловік мав контузію. І мусив удома спати з увімкненим телевізором, а на фронті — в навушниках з гучною музикою, інакше не міг заснути”, — пригадує дружина.
На початку 2025 року підрозділ Богдана Мельника відправили на Сумщину, там він служив на посаді хіміка інженерно-маскувальної роти. Та вже 21 лютого воїн загинув поблизу села Юнаківка. За словами дружини, перед світанком чоловік з чотирма побратимами поїхали на завдання. В їхню автівку влучив ворожий дрон...
Поховали 52-річного старшого солдата Богдана Мельника в рідному селищі. Посмертно воїна нагородили орденом “За мужність” ІІІ ступеня. “Чоловік дуже любив українські бойові пісні. Коли доходило до куплета, де йшлося про вбитих козака, стрільця чи повстанця, які лежать у лісі чи в полі, він так розчулювався, що міг і заплакати, — зауважує пані Романа. — Ніби передчував, що така доля чекатиме і його...”
