“Я усе зроблю, щоб ти не плакала. Коли маленька й злякана. І як стоїш над прірвою. Я тебе зловлю”. Щоразу, слухаючи цю пісню, Олена не стримує сліз. Коханий так часто вмикав її у машині та ніжно наспівував дружині...
“Олександр виріс у селі Ковалівка на Дніпропетровщині. Їх у батьків було восьмеро. Коли Сашку виповнилося дев’ять років, помер тато, мама підіймала дітей сама. Тож дитинство у чоловіка було непросте. Не раз мені казав, що мріяв тоді про солодощі, — розповідає дружина воїна Олена Якімова-Калілець. — Після школи Сашко навчався у металургійному коледжі, відтак рік працював на заводі помічником водія тепловоза”. За словами співрозмовниці, після весілля вони мешкали в Дніпрі. Виховували дочку Ксенію, якій нині 9 років. А меншій Ніколь — лише вісім місяців.
Вранці 24 лютого 2022 року Олександр Якімов вступив до територіальної оборони. “Приблизно рік служив у Дніпрі. А в серпні 2023-го повідомив, що проходить ВЛК та їде на передову у складі військової частини А7036, — провадить далі дружина. — На фронті Сашко був оператором дронів. Вмів керувати і “Мавіками”, і дронами-бомбардувальниками, як-от Vampire (“Баба-Яга”, “Кажан”), постійно відточував свою майстерність. Певний час чоловік був командиром взводу, але коли народилась менша дитина, попросився з цієї посади, адже дуже рідко нас бачив. Я навіть шеврон йому подарувала зі словами: “Коли буде сумно, нема сил, згадай, що вдома чекають твої кохані дівчатка”. Чоловік казав, що це завжди додавало йому мотивації на фронті”.
Свій останній бій молодший сержант Олександр Якімов прийняв 21 вересня 2025 року в районі села Залізничне, що на Запоріжжі. “Напередодні ми спілкувались, чоловік розповів, що здійснив успішні вильоти, доправив побратимам продукти безпілотником. А насамкінець запевнив, що дуже нас любить, — каже дружина воїна. — Того дня, зранку 21 вересня, я швидше прокинулася, бо відчула наче мене лихоманить. Взяла до рук телефон, повідомлення від чоловіка не було. А за декілька годин мене сповістили, що Саша загинув. Відомо, що їхню позицію атакували ворожі FPV-дрони на оптоволокні. Один влучив у бліндаж, зачепив снаряди, які лежали поруч. Відбулась детонація. Олександр втратив ногу, багато крові. Ще певний час жив... Я була на упізнанні. І бачила, що його тіло було сильно пошкоджене уламками”.
Поховали бійця у рідній Ковалівці. Дружина додає: діти нині для неї єдина втіха. “Старша донечка хоча б пам’ятає тата, а меншу він зовсім мало бачив. Востаннє, коли їй було три місяці, — зауважує Олена Якімова-Калілець. — Ця війна багато горя нам принесла. 21 вересня 2024 року на передовій загинув мій старший брат Артем. Поховали його аж через рік, 12 вересня 2025-го. Ми з чоловіком ще були на прощанні. А 21 вересня не стало й мого коханого. Разом із ним тоді загинув і швагро Олександра (чоловік рідної сестри) — Максим. За один рік наша родина втратила трьох молодих чоловіків”.
