У мирний час він був членом байкерського клубу, добрим майстром, люблячим сином, чоловіком і дбайливим батьком.
Народився Андрій у прикарпатському Калуші. “Я багато працювала, а молодший син Толик часто хворів, тож нерідко залишала його на середульшого Андрійка”, — каже мати бійця Наталія Дарійчук. За її словами, підрісши, сини і в хаті вміли прибрати, і навіть хліб спекти.
Андрій був жвавий, непосидючий, любив кататися на роликах, трюкових велосипедах, займався паркуром. А згодом став членом байкерського клубу Lions MS Ukraine. Закінчив філію Тернопільської фінансової академії за спеціальністю “міжнародні відносини”. Але за фахом не працював. А що мав золоті руки, то заробляв на життя, утеплюючи фасади будинків та встановлюючи системи опалення і кондиціонування. У вільний час брав участь у роботі аматорського театру “ЛюбАрт”.
У 18 років прикарпатець одружився з коханою Марічкою. “Ми познайомилися, коли мали лише по п’ятнадцять, — розповідає дружина воїна. — Через рік Андрій подарував мені срібний ланцюжок, який ношу дотепер. Він був моїм першим і єдиним коханням”. Через кілька років Розсоловські повінчалися. Андрій разом із дружиною нерідко їздили на байкерські зльоти, навіть після народження доньки Ангеліни. “Син любив її понад усе, вчив кататися на велосипеді, кермувати автівкою. А за кілька тижнів до загибелі подарував внучці акустичну гітару”, — зауважує пані Наталія.
...З перших днів повномасштабного вторгнення Андрій Розсоловський добровільно приєднався до війська. Пройшов шлях від кулеметника до командира стрілецького відділення у 102-й окремій бригаді тероборони імені полковника Дмитра Вітовського. На фронті йому дали звання молодшого сержанта. Воював на Запорізькому напрямку разом із братом Олександром, який здобув бойовий досвід в АТО і став розвідником. За час служби Андрій був двічі поранений, мав численні осколкові й кульові ураження обох ніг. Після тривалої реабілітації повернувся на передову. Дружині казав: “Моя сім’я — вдома, але на фронті — теж моя сім’я”. За час служби отримав чимало відзнак, зокрема “За бойову звитягу”, “За оборону України”.
У листопаді минулого року бійця відрядили на навчання до Норвегії, де він пройшов вишкіл як командир відділення. “На початку 2025-го син зателефонував мені й тихо сказав, що може загинути. Просив, щоб підтримала його дружину й доньку, якщо це станеться, — із сумом мовить мати. — Відтоді у моєму серці оселилася постійна тривога”. 26 лютого вони говорили востаннє. Андрій скаржився неньці, що дуже болить поранена нога. Вона ж радила йому підлікуватися й перевестися у навчальний центр інструктором.
Та 1 березня під час ворожого мінометного обстрілу поблизу села Малинівка, що на Запоріжжі, воїн загинув. Лише через кілька днів побратимам вдалося забрати його тіло з поля бою. Щоб провести Андрія в останню путь, до Калуша з’їхалися сотні байкерів із кількох областей.
Родина зареєструвала петицію з проханням удостоїти молодшого сержанта Андрія Розсоловського звання “Герой України”. Після загибелі сина його мати почала писати вірші та активно волонтерить. Допомагає війську й дружина Марія.
