Ще три роки тому Любов Ярош із села Ходорків плела маскувальні сітки й кікімори для ЗСУ. Адже четверо її онуків — воюють.
“Я й досі дивуюсь, де мама бере стільки сил на все. Якби сказали знову йти плести сітки та кікімори, то вона б пішла. Але волонтери запевнили, що запитів наразі нема, — зауважує Галина Романіка, 72-річна дочка довгожительки. — У мами було непросте життя. У дитинстві вона пережила Голодомор. Їх у сім’ї було шестеро. Батька змушували ходити по хатах, кіньми вивозити мертвих людей і ховати у братську могилу за селом. У ті страшні часи мама втратила маленьку сестричку через те, що не було що їсти. А її 18-літнього брата вбили, бо поїхав у сусіднє село і взяв цукрового буряка для родини. Ненька з ранніх літ допомагала батькам по господарству. А ще — тягала колоди, клала рейки, бо потрібно було переробляти широку залізничну колію на вузькоколійку. Якось наш тато Володимир дізнався про неї і приїхав свататись. Мамі було вже 28. Забрав її речі й повіз до себе додому. Пара побралась та народила чотирьох дітей — двох синів та дві дочки. Коли старшому брату було 29 років, він поїхав на заробітки до Чехії. Але там його жорстоко вбили. Привезли в цинковій труні. Це стало справжнім ударом для нашої родини. Все життя тато працював муляром, мама — ланковою у колгоспі, сапала буряки. Жили вони дуже дружно, у повазі. Батька не стало в 1997 році”.
За словами співрозмовниці, нині бабця Люба живе з її родиною. Старша дочка мешкає у Житомирі, навідується у гості, допомагає. На думку пані Галини, секрет довголіття матері, ймовірно, в генах, адже її рідна тітка прожила 103 роки.
“У неї дуже добре серце, багате любов’ю. Мама ніколи ні з ким не сварилася, не мала ворогів. Живе за правилом: коли встала, тоді й ранок. Буває, взимку може поспати й до 11-ї, — додає Галина Романіка. — Після того, як прокинулась, гарно одягається, чепуриться. Може й декілька разів на день переодягатися. Ще років десять тому мама поралась зі мною на городі, тепер може допомогти хіба обрізати часник чи цибульку. Її улюблена страва — копчена скумбрія. Любить нею поснідати. Але це має бути шматочок зсередини, величенький такий, жирненький. Може з хлібом їсти чи з бульбою. Також щодня мама вживає цикорій з молоком, який корисний для серцево-судинної системи. І обов’язково — вітаміни, щоб підтримувати імунітет. Але не переїдає, має правило — вечеряє не пізніше 17-ї години. Як була молодшою, то ходила в храм. Нині вже молиться вдома, бо стала гірше бачити. Та й самі розумієте, який уже вік. Коли щось заболить, то пігулок не вживає. Лікується винятково народними методами. Колись навіть робила настоянку на основі алое, бо казала, що то їй помічне. Востаннє ходили до лікаря, як мамі було 96 років. До речі, двох із чотирьох дітей ненька народила вдома, а пологи приймав тато. Дякувати Богу, що мама дочекалася сімох онуків і сімох правнуків”.
Своє 105-річчя бабуся Люба святкувала вдома й у місцевому будинку культури. Рідні спекли торт, прикрасили обійстя повітряними кульками. “Коли представники влади прийшли вітати маму, то сказали, що вона — найстарша на Житомирщині, — зауважує дочка. — Але що цікаво. У Ходоркові мешкає декілька бабусь, яким поза 90 літ. І дідусь такого ж віку є. Хтозна, може, в нашому селі якась особлива енергетика чи клімат, які сприяють довголіттю?”
Донька розповідає, що мати досі активно цікавиться новинами, особливо болить їй війна.
“Адже четверо неньчиних онуків у лавах ЗСУ захищають Україну. Двоє — ще з 2014 року. Переживає за них, молиться, — каже пані Галина. — Радіо постійно вмикає, добре розбирається у політиці. Мама має чудову пам’ять. Не повірите, але вона знає імена та прізвища всіх українських прем’єрів та президентів. І каже, що дуже б хотіла дожити до нашої перемоги”.
