Він був люблячим чоловіком, турботливим батьком, добрим сином, кажуть рідні, друзі й знайомі. А коли ворог пішов війною на нашу землю, без вагань став на її захист.
Народився Назар Соколовський у селі Рибники, що на Тернопільщині. Окрім нього, батьки виховували ще старшу сестру й молодшого брата. “Наші діти були, як зернята на міцному колосі, — каже тато воїна Остап Соколовський. — Змалечку привчали їх із дружиною до праці та молитви”. За словами співрозмовника, його батько Роман був майстром на всі руки — знався на електриці, зварюванні, виготовляв металеві огорожі, ремонтував машини й трактори. Малий Назарко завжди біля дідуся крутився, все з цікавістю вивчав, що згодом і вплинуло на вибір фаху.
Підрісши, юнак мав ще одне хобі — куховарство. Перейняв його від батька, якого свого часу нерідко запрошували готувати частування на великі сільські весілля. Знадобилося це вміння і на фронті, де воїну не раз доводилося варити різні страви на декілька десятків побратимів.
“Назар загалом був дуже талановитим, — згадує Галина Худа, вчителька української мови та літератури й класна керівничка захисника. — Він відвідував спортивну секцію, гурток юних техніків, брав участь у художній самодіяльності, співав у хорі, жоден концерт без нього не обходився. Мабуть, такий талант передався із генами. Адже в його родині всі гарно співали”.
Після школи Назар вступив до Бережанського агротехнічного інституту на факультет механізації сільського господарства. А закінчивши виш, разом зі своїми друзями створив у селі Котів сільськогосподарський обслуговуючий кооператив, основним видом діяльності якого стало вирощування малини. Також підприємливі молоді люди відновили приміщення колишніх колгоспних гаражів і виготовляли корм для тварин та птахів, брикети й пелети для твердопаливних котлів. Кооператив, до речі, функціонує й досі.
Згодом Назар став працювати директором комунального підприємства “Благоустрій-Сервіс” у Саранчуківській громаді. “Син підібрав гарний колектив, завжди нарівні з іншими багато трудився. Бо добре розумівся, як і його дідусь, на електриці, механіці, столярці. При потребі міг будь-якого спеціаліста замінити. Він постійно був у русі, немов поспішав жити, прагнув встигнути все”, — зауважує батько. У 2021 році Назар одружився. Разом із коханою Уляною пара виховувала сина Захара.
...Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, він добровільно приєднався до тероборони. А у вересні 2022 року Назара Соколовського мобілізували у підрозділ Сил спеціальних операцій (ССО), де став водієм-розвідником і отримав позивний “Сокіл”. “Розумієте, син служив у таких військах, що багато говорити не можна було, та й не варто. Тому ми знали лише, що воював на Донеччині, Луганщині, Сумщині. Телефонував нечасто, ми всією родиною молилися за нього”, — каже батько бійця. За словами побратимів, Назар умів знаходити потрібні слова й підхід до кожного. За це його любили й поважали.
Життя воїна обірвалося 1 березня 2024 року у місті Глухів, що на Сумщині. У будинок, де тимчасово мешкав “Сокіл” ще з двома офіцерами, влучила керована авіабомба. Всі загинули.
Похоронили бійця у рідному селі. Посмертно його нагородили орденом “За мужність” ІІІ ступеня. На честь захисника у Саранчуківській громаді започаткували й щорічно проводять футбольний турнір.
