Людина виняткової чесності й справедливості, спортсмен, активний учасник Помаранчевої революції та Революції Гідності, батько трьох синів, люблячий чоловік. Так рідні, друзі й знайомі відгукуються про Василя Микицея. Він мав бронь, але відсиджуватися в тилу, поки ворог нещадно руйнує країну, не міг.
Народився Василь у Калуші. З дитинства, за прикладом старшого брата, почав займатися вільною боротьбою. “Він тренувався дуже наполегливо, не пропускав занять. І вже невдовзі повертався зі змагань тоді ще республіканського та всесоюзного рівнів переможцем або призером, виконав норматив кандидата в майстри спорту, — згадує старший брат воїна Степан Микицей. — У школі, крім фізкультури, брат любив історію. Завжди пишався своїм дідусем по батькові, який очолював осередок ОУН. Біля його хати була криївка. Хтось з місцевих видав те місце ворогам. Совіти зробили облаву. Дідуся не стало на очах у нашого тата. Його рідних виселили до Казахстану. На щастя, згодом їм вдалося повернутись додому”.
Після закінчення школи Василь Микицей відслужив строкову службу, а потім вступив до Тернопільського інституту народного господарства на спеціальність “облік та аудит”. У 1994 році, відпочиваючи біля річки, познайомився з майбутньою дружиною. Через два роки пара одружилась. У Микицеїв народилися троє синів: Ярослав, Максим і Степан. “Він був найкращий у світі батько. Із синами, коли виповнювалося їм 5 або 6 років, йшов на Говерлу. Це стало нашою доброю родинною традицією, — розповідає дружина воїна Богдана. — Та й загалом ми багато подорожували — і Україною, і Європою”. Василь Микицей спершу працював у Калуській міській раді, а згодом — у Головному управлінні Держпродспоживслужби Івано-Франківської області. У 2011 році здобув диплом магістра державної служби. Брав активну участь в Помаранчевій революції та Революції Гідності, був учасником Спілки української молоді (СУМ). “Велика війна застала нас у дорозі на роботу, — згадує дружина. — Наступного дня чоловік записався в 102-гу окрему бригаду тероборони імені полковника Дмитра Вітовського і став солдатом-стрільцем. Пішов до війська попри те, що мав бронь як чиновник і доглядав літніх батьків. Бо залишатися в тилу у цей важкий для країни час не міг. Не раз казав, що служитиме аж до нашої перемоги. Та не судилося”.
5 грудня 2023 року на спостережному пункті під Гуляйполем, що на Запоріжжі, воїн побачив ворожі дрони і почав збивати їх з гвинтівки. Та один із безпілотників влучив у прикарпатця. Василь дістав важкі поранення. І через п’ять днів, 10 грудня, не приходячи до тями, помер у лікарні. У свій 51-й день народження.
В останню путь Василя Микицея провели в рідному місті. У грудні минулого року на фасаді спорткомплексу “Сокіл” ДЮСШ Калуської міської ради відкрили інтерактивну меморіальну дошку на честь воїна.