Щоб забезпечити родину, тернополянин працював за кордоном. Коли ж почалася велика війна, без вагань став на захист Батьківщини.
“Братик був активний і жвавий, записувався у школі чи не на всі гуртки”, — згадує Ольга Худобей, старша сестра воїна. Особливо вабила хлопця музика. Спочатку він навчався грати на акордеоні, згодом опанував саксофон.
Захоплювався юнак і футболом. А з 14 років займався у місцевому яхт-клубі віндсерфінгом. Проте музика для Андрія була найважливіша. Зрештою обрав мистецький фах. Вступив до Теребовлянського училища культури, а згодом закінчив Рівненський інститут культури. Студентом був учасником рок-н-рольного гурту “Коктейль”. Разом з товаришами записував альбоми, виступав на численних концертах, фестивалях. Кілька років трудився учителем у тернопільській школі №28, а також керував гуртком художньої самодіяльності.
Працюючи музикантом в одному з кафе, познайомився із молодшою на 12 років офіціанткою Іриною з Львівщини. “Андрій був красивий, добрий, веселий, розумний. Він мені одразу сподобався. А що вже компліменти умів говорити...” — розповідає дружина воїна. 15 листопада 2003-го закохані побралися. Через рік у молодої пари народився син Владислав. За словами співрозмовниці, чоловік вчив його їздити на велосипеді, підтримував захоплення сина різьбою по дереву і дуже ним пишався. Щоб забезпечити родину, талановитому музикантові довелося поїхати за кордон, де займався ремонтами, працював на будівництві. Попри все, знаходив час і для музики.
...4 березня 2022 року Андрій Іванців долучився до Сил оборони. Спочатку служив у рідному місті начальником варти охорони важливих державних об’єктів. Мав позивний “Чікі”. Бо любив говорити: “Все буде чікі!” — тобто добре. У серпні 2024-го у складі 14-ї бригади оперативного призначення імені Івана Богуна (“Червона калина”) вирушив на Покровський напрямок. В останній розмові з дружиною Андрій наче прощався, запевняв, що дуже любить її та сина, сумує за ними.
Воїн загинув 15 листопада (у 21-шу річницю свого весілля) біля селища Гродівка, що на Донеччині, від удару ворожого дрона. Рідним спочатку повідомили, що він зник безвісти під час виконання бойового завдання. “Того дня я була в селі, у садку. Прилетів білий голуб і сів близько біля мене, — каже Ольга Худобей. — Я наче відчула, що це душа когось із наших рідних. Проте й подумати не могла, що то Андрійко...”
Останній спочинок 53-річний воїн знайшов на Алеї слави Микулинецького кладовища. “Нам із сином, всім рідним і друзям дуже його не вистачає. Бракує Андрієвих жартів, чудового голосу і музики. Та залишився саксофон чоловіка як пам’ять про його життя, що наче обірвана війною мелодія”.