Люблячий чоловік і батько, турботливий син і брат, надійний друг. Так відгукуються про Василя Габора рідні, друзі та знайомі. Коли ворог посунув на рідну землю війною, він не ховався за спинами інших, а без вагань пішов її захищати.
Народився Василь Гавор у невеличкому прикарпатському селі Воскресинці. З молодшою на два роки сестрою Галиною був нерозлийвода. “Василько рано подорослішав, ще з молодших класів порався по господарству. Батько багато працював, мама часто хворіла, тож нерідко йому доводилося глядіти за сестричкою”, — розповідає дружина воїна Оксана Гавор. За її словами, підрісши, Василь любив вирізати з дерева, нерідко і собі, і друзям робив ключки для хокею. Але найбільше захоплення хлопця — футбол. Багато років Василь був воротарем у сільській команді, за спритність його навіть називали “воскресинцівським Буффоном” на честь чемпіона світу, знаного італійського воротаря Джанлуїджі Буффона.
Після школи юнак вступив в Івано-Франківське вище художнє професійно-технічне училище №3. Здобувши фах столяра, працював у приватних фірмах як в Україні, так і за кордоном. Свою майбутню дружину зустрів у рідному селі. “Я проживала на Львівщині, у Новому Роздолі. Але моя родина з Воскресинців, тож часто приїжджала туди, — згадує Оксана Гавор. — Якось пішла до сільського клубу, Василь запросив мене до танцю. Відтоді ми й разом”. Після трьох років зустрічей молодята одружилися. Пані Оксана каже: її зачарувала усмішка хлопця, його бездонні сині очі, доброта, дотепність і щедрість. У 2014-му в пари народився син Андрій, а через два роки — дочка Юлія. Щоб забезпечити родину, Василь став ще більше працювати. “А як приїжджав додому, то обов’язково з подарунками, — провадить далі пані Оксана. — Дуже радів з успіхів наших дітей, а ще любив готувати для сім’ї свій фірмовий борщ”.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Василь відправив дружину з дітьми до Польщі. В червні 2022-го його мобілізували. Спершу прикарпатець у складі 63-ї окремої механізованої бригади служив у Чорнобилі, на Донеччині (Вугледар, Бахмут, Авдіївка). У 2024 році його підрозділ перекинули на Лиманський напрямок, поблизу Торського. Там військовий із позивним “Бакс” отримав контузію, але після реабілітації знову повернувся у стрій.
На фронті захисник вивчився на оператора безпілотників. “Нерідко Василь йшов, ризикуючи життям, по замінованому полю, аби врятувати дрони, яких нам завжди не вистачало. Він був хорошим пілотом, мав десятки результативних скидів”, — запевняє побратим Володимир Паньків на псевдо “Уокер”. За сумлінну службу воїн був нагороджений нагрудним знаком “Золотий Хрест”.
Василь Габор загинув 30 березня цього року поблизу села Зарічне Краматорського району. “Ми їхали на позицію, — згадує Володимир Паньків. — Я сидів спереду, командир підрозділу — за кермом, а Василь зі ще одним бійцем — позаду. Аж раптом у машину влучив FPV-дрон. Побратимів, на жаль, не стало... Мене поранило, лікуюся досі”. Незадовго до трагедії, у лютому, Василь був у відпустці та вперше за час служби попросив тата відвезти його на потяг до Львова. На прощання міцно обійняв батьків, ніби відчуваючи невідворотне. У день загибелі Василь ще встиг поговорити з дружиною. “Це була неділя, у селі відправлялася Хресна дорога, — з сумом каже пані Оксана. — Я зателефонувала чоловікові. Він сказав, що має їхати на позицію”. Через декілька годин дружина написала коханому, але відповіді вже не отримала. А незабаром їй повідомили страшну звістку.
Останній спочинок 39-річний солдат знайшов у рідному селі. Посмертно Василя Гавора удостоїли медалі “За сумлінну службу”. У жовтні на фасаді Воскресинцівської гімназії, де навчався воїн, відкрили пам’ятну меморіальну дошку.
