Федір Сосницький боронив Донеччину від окупантів ще у 2014 — 2015 роках. А коли почалася велика війна, без вагань знову долучився до ЗСУ.
“Ми родом із селища Бірки на Харківщині. У дитинстві Федір був дуже непосидючий, але вчився добре. Закінчив музичну школу, грав на трубі, займався волейболом. Наша мама тривалий час хворіла і померла рано, ми ще підлітками були, — розповідає рідний брат бійця, військовослужбовець Олександр Сосницький. — Строкову службу Федір проходив у десантно-штурмових військах, звільнився в запас у званні старшини. Опісля переїхав у Костянтинівку на Донеччині, де працював на різних виробництвах. Одружився, народилася донька Марія. Брат брав активну участь у діяльності культурологічної спілки “Містечко мрій”, співав у місцевому хорі, доклався до розбудови греко-католицької громади міста. Він дуже вболівав за рідну країну, бо був справжній патріот. У 2014 році добровольцем пішов до війська, воював. Після демобілізації опанував фах столяра й заснував власне підприємство”.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Федір Сосницький відправив сім’ю за кордон і вступив до лав 109-ї Маріупольської ОБрТрО. Став командиром мінометної обслуги. Адже ще коли був у резерві, під час перепідготовки, опанував фах мінометника.
“Родина з розумінням поставилась до його рішення. Як у 2014 році, так і в 2022-му. Зрештою, знаючи Федора, всі розуміли, що по-іншому він не міг, — додає співрозмовник. — Із літа 2022 року брат майже безперервно був на передовій. Може, хіба з місяць ротації мав. Отримав за службу державні нагороди, але ніколи ними не хвалився. Вже після загибелі його побратими написали мені, що він був дуже мужній, фаховий воїн. І людина з величезним серцем. Всі, хто знав брата, любили його і поважали. Зніме й віддасть останню сорочку. Це було про нього. Знаєте, я часом по-доброму ревнував Федора до рідних дітей. Бо вони направду його обожнювали. І хоч ми переважно воювали на різних напрямках, але час від часу бачилися, коли позиції були неподалік. Ділилися спостереженнями, обговорювали, що варто поліпшити у війську.
Брат загинув 5 травня цього року на Торецькому напрямку. На позицію, де він перебував, прилетіла ворожа ракета. Троє бійців одразу загинули, а Федір дістав важке поранення. Ще навіть встиг доповісти по рації про обстановку. А потім його серце зупинилось... Лише через кілька днів тіло Федора вдалось забрати з поля бою”.
Поховали воїна у Києві, на Лісовому кладовищі. “Я втратив не лише брата, але й найкращого друга”, — з сумом зауважує Олександр Сосницький.