Дмитро мав багато планів, які не встиг втілити у життя. Та найбільше боєць із позивним “Шева” хотів дочекатися нашої перемоги. На жаль, не судилося.
Він родом із селища Шевченкове, що на Харківщині. “Брат був на шість років молодший. Після школи здобув у професійному училищі фах маляра-штукатура, — розповідає сестра воїна Євгенія Петриченко. — У 2019 — 2021 роках проходив строкову службу. Я тоді вийшла заміж, народила сина й мешкала у Каневі. Дмитро теж перебрався туди і влаштувався водієм автонавантажувача на одному з підприємств. Планував з часом придбати власне житло, створити сім’ю. Брат дуже любив дітей. Влітку ми часто ходили купатися на Дніпро. Дмитро за першої ж нагоди провідував племінника, мого сина, грався з ним. Певна, він був би чудовим чоловіком і батьком”.
У вересні 2023 року Дмитра Шелюга мобілізували. “Багато синових друзів воювали, декого вже не було серед живих. Дмитро не раз казав, що як отримає повістку, то ховатися не буде, — додає мати воїна Оксана Чорняк. — Син служив стрільцем-санітаром у 110-й окремій механізованій бригаді імені генерал-хорунжого Марка Безручка. Мав псевдо “Шева” — бо родом із Шевченкового. Боронив Донеччину і дуже хотів дочекатися нашої перемоги”.
4 грудня 2023 року Дмитро пішов на бойове завдання, з якого не повернувся. “Він безперервно обороняв позицію 21 день, тобто три тижні, не раз дивлячись смерті у вічі. Того дня, 25 грудня, з самого ранку позицію, на якій перебував син і ще четверо побратимів, ворог нещадно накривав вогнем, — розповідає мати. — По рації бійці доповіли оперативному черговому, що йде інтенсивний обстріл. Але зі штабу прийшов наказ закопуватися й триматися. Невдовзі біля позиції прилетіло, частина окопу обвалилася і перекрила прохід між бійницями, де лежали боєприпаси. Дмитро взявся їх переносити в безпечне місце, бо якби все почало вибухати, то загинули б усі. Та коли вчетверте підбігав до спостережного пункту, неподалік розірвався снаряд, вибуховою хвилею його жбурнуло вниз і засипало землею. Побратими відкопували сина дуже довго. Коли витягли з-під землі, він ще дихав, але на спині була велика рана, мабуть, від міни. Запросили евакуацію, але в умовах нещадного обстрілу зробити це було дуже важко. За три години від поранень син помер”.
Воїна похоронили в рідному селищі. Посмертно Дмитра Шелюга нагородили медаллю “Захиснику Вітчизни”. Донедавна у прифронтовому Шевченковому не було місця, куди могли б прийти рідні загиблих захисників, аби вшанувати пам’ять про них. Тепер така локація є. Ініціаторкою створення Дошки пам’яті — з фотографіями та іменами полеглих — стала Оксана Чорняк. Нині вона збирає підписи під петицією з проханням надати воїнові звання “Герой України”.
