Житомирянин добровільно долучився до лав ЗСУ у жовтні 2023 року. Воював на найгарячіших напрямках фронту. Врятував життя не одному побратиму, адже був бойовим медиком. Та своє, на жаль, вберегти не зумів.
“Ігор народився в сім’ї військовослужбовця в місті Нойштреліц (Німеччина). Коли був маленьким, родина переїхала у селище Першотравенськ на Житомирщину. Після школи навчався у Житомирському державному університеті імені Івана Франка на філологічному факультеті за спеціальністю “українська мова та історія”, — розповідає дружина бійця Наталія Остапчук. — Захоплювався спортом, любив футбол, плавання. Познайомились ми на роботі, чоловік уже рік працював у відділі кадрів у казначействі, а я влаштувалась туди бухгалтеркою. Якось так непомітно все закрутилось і переросло в кохання. За вісім місяців ми побралися. Все життя Ігор мріяв бути юристом, тому вступив до Національного університету “Одеська юридична академія”. Відтак працював в апеляційному суді Житомира, де обіймав посаду начальника відділу організаційного забезпечення розгляду кримінальних справ. Колеги його цінували, адже був відповідальним фахівцем. Кожну вільну хвилину чоловік приділяв родині, особливо донечці Вікторії, якій нині 13 років”.
Коли розпочалася велика війна, Ігор Остапчук завіз дружину з дитиною до її батьків. А сам повернувся до Житомира та разом із батьком допомагав укріплювати місто. “Вони робили захисні споруди для адмінбудівель, виготовляли “коктейлі Молотова”. Чоловік не мав військового досвіду, в нього була бронь, але він прийняв для себе рішення — захищати країну, — провадить далі дружина. — Тому в жовтні 2023-го добровільно приєднався до 79-ї окремої десантно-штурмової бригади. А згодом потрапив до 73-го морського центру спеціальних операцій, став старшим матросом. Мав позивний “Юрист”. Брав участь у боях за Донеччину, Херсонщину, Миколаївщину. Чоловік був бойовим медиком, врятував життя не одному побратиму. Його називали щасливчиком. Якось був такий випадок. Місце, де жили військові, здали місцеві, і окупанти туди вдарили. Багато загинуло, а Ігор у ту мить вийшов на вулицю, це і врятувало йому життя. Чоловік часто наголошував: “Наша земля нас захищає”. Але коли його підрозділ відправили на Курщину, коханий наче передчував біду, казав, що навряд чи повернеться звідти живим. Так і сталося”.
5 квітня 2025 року Ігор Остапчук разом із побратимами потрапив у засідку в селі Гуєво, де дістав смертельні поранення. Тоді загинув цілий взвод. “Тіло чоловіка змогли евакуювати, а тіла його побратимів, на жаль, ні. Вони досі вважаються безвісти зниклими”, — зауважує співрозмовниця.
Поховали 43-річного воїна у Житомирі. Посмертно його нагородили орденом “За мужність” III ступеня і “Золотим хрестом”. Родина створила петицію з проханням удостоїти старшого матроса найвищого звання — Героя України.
“Ігор — єдина дитина у батьків. Тому вони вкрай важко переживають цю болючу втрату. Як і я з дочкою, — каже дружина. — Вікторія дуже схожа на татка і мріє стати військовою”.
