Художниця прожила у селі Болотня на Київщині усе своє життя — від народження у січні 1909 року до смерті в серпні 1997-го — й майже нікуди не виїздила. Навіть до столиці, що менш як за 90 кілометрів, вибратися для неї було неабиякою проблемою. Не стільки пов’язаною з транспортом, як зі здоров’ям. Річ у тім, що майстриня з дитинства хворіла.
“Свого часу Марія Примаченко перенесла поліомієліт, внаслідок чого не могла нормально ходити, — каже Любава Собуцька, завідувачка відділу народного мистецтва Національного музею імені Андрея Шептицького. — Їй зробили спеціальний протез, який доводилося одягати. Під довгою сукнею його не було й видно. Проте в більш дорослому віці вона пересувалася за допомогою милиць”.
Звісно, що допомагати по господарству батькам чи розважатися з однолітками дівчина не особливо могла. Тож часто залишалась сама в хаті — наодинці зі своїми радощами й печалями. А щоб якось зайняти руки та відігнати погані думки, займалася вишиванням. Власне талант Марії Примаченко спочатку “проріс” на полотні. Уже тоді вона створювала квіткові візерунки, що вирізнялись оригінальністю.
На щастя, її талант помітили люди, які тямили в мистецтві, й порадили малювати на папері. Звісно, грошей на хороші папір і фарби бракувало, тож Марія малювала у звичайному альбомі аквареллю. А згодом творила на великих аркушах ватману і гуашшю. Дивуючи не тільки яскравими кольорами, а й дивовижними істотами.
“Вона вигадала власний стиль, — каже Олена Шевчук, науковиця Національного музею декоративного мистецтва України. — Ця унікальна візуальна мова в образах звірів, квітів, пташок не має аналогів ні в українському, ні в світовому мистецтві. Марія Примаченко така одна”.
Художниця була дуже плідною й створила велику кількість робіт. Щоправда, мистецтвознавці називають різні цифри. Найреальніші — понад 2 тисячі творів. Родина ж говорить взагалі про понад 3000. Можливо, картин було би ще більше, якби не перерви в творчості, як-от під час Другої світової війни. Зрештою, жінка самотужки виховувала дитину.
“З її батьком Марія познайомилася у Києві, хоча він був земляком, — мовить Любава Собуцька. — Побратися не встигли, адже його забрали на фронт, де чоловік і загинув. Сина, який народився у 1941 році, назвали Федором і дали прізвище матері. До кінця життя Марія Примаченко більше не виходила заміж”.
Звести кінці з кінцями у важкі часи Марії Примаченко допомагали вправні руки. Вона не тільки вміла гаптувати, а й чудово шила. Збереглися фотографії, на яких художниця — струнка, молода, довгокоса — в оригінальних сукнях власного виробництва. Кравчиня з талантом дизайнерки (так її назвали б нині) кроїла й строчила не тільки для себе. До неї охоче зверталися односельці, особливо коли йшлося про весільне вбрання.
Згодом Марія Примаченко все ж повернулася до улюблених пензлів, які скучили за своєю господинею. Працювала сидячи, за столом, причому зазвичай лівою рукою. До художниці повернулося натхнення і бажання дивувати світ. Останнє — не перебільшення, адже роботи українки експонувалися за кордоном: у Польщі, Чехії, Болгарії, Канаді, Франції. Кажуть, навіть Пабло Пікассо підпав під магію творчості українки.
Марія Примаченко і на схилі літ намагалась працювати. Коли вже була прикута до ліжка й погано бачила (мала катаракту), все одно не випускала з рук пензля, хапаючись за нього, мов за соломинку. Художниця відгукувалась як на “вічні теми”, скажімо, висміювала алкоголізм (нерідко її чудовиська — з пляшкою), так і актуальні, наприклад, Чорнобильську трагедію. Часто роботи супроводжувались влучними віршованими рядками, які не можна читати без усмішки.
Картини Марії Примаченко, звісно, мають не тільки державні музеї, а й приватні колекціонери. Один із них — скульптор Олег Пінчук, який почав купувати їх ще на початку дев’яностих, коли коштували вони недорого. Сьогодні ж за роботами геніальної художниці полюють чимало шанувальників мистецтва. Цікаво, скільки вони тепер вартують?
“У середньому йдеться про 15 тисяч євро, — ділиться Олег Пінчук. — Хоча три роки тому на одному з благодійних аукціонів, на якому збирали гроші для ЗСУ, картину Марії Примаченко продали за пів мільйона доларів! Що й не дивно, бо вона — неповторна й феноменальна”.