Він уже скуштував майже 160 їстівних грибів, відшукав чимало рідкісних видів і став одним із найвідоміших мікологів-аматорів країни. Нині 55-літній Павло Мартинюк працює над практичним посібником для любителів лісових смаколиків.
“Нерідко згадую, як ми великою родиною збирали гриби в рідному селі Козачки, що на Хмельниччині, — розповідає співрозмовник. — Перший їстівний гриб я знайшов у три роки, й відтоді кожен похід до лісу — свято. Уся моя рідня була завзятими грибниками, особливо дідусь і батько. Саме завдяки їм багато дізнався про гриби, навчився їх готувати”.
Запам’яталася панові Павлу особливо рідкісна знахідка — червонокнижний гриб-баран. “Він росте лише у старих лісах і має сильний анісовий запах, — продовжує міколог-аматор. — Якось підіймався схилом на Хмельниччині й легкий вітерець доніс цей аромат. Повертаю голову, а метрів за двадцять стоять три величезні “баранячі голови”. Я знайшов їх... носом.
Серед грибників-ентузіастів є негласне змагання — знаходити рідкісні для України види грибів, фіксувати їх і передавати інформацію науковцям. Я давно мріяв відшукати гігрофор ранній. Передивився десятки відео з Італії, Франції та Швейцарії, де цей гриб добре знають і збирають, вивчив його особливості й навмання вирушив до села Анталовці поблизу Ужгорода. Чесно кажучи, сумнівався, що пощастить. Але пройшовши декілька кілометрів весняним лісом, помітив під торішнім листям ледь видний горбик. Розгорнув його, а там — той самий гігрофор”.
Чи ліс грибний, пан Павло визначає майже безпомилково за кількома ознаками. “Ліс має бути зрілим, світлим і без густого підліску. Найкраще, коли на землі є трава, мох і помірний шар торішнього листя — вони утримують вологу та створюють потрібний для грибниці мікроклімат, — пояснює пан Мартинюк. — Найбільше грибів росте під дубами, соснами, смереками, грабами, буками й березами. Дещо менше — під осиками й липами, ще менше — під вербами та вільхами. А от ясен, клен, берест і плодові дерева не утворюють із шапинковими грибами своєрідного симбіозу”.
Смертельно небезпечних грибів в Україні, за словами співрозмовника, небагато — приблизно два десятки. “Щодо їстівних, то активно збирають майже 50 видів, — зауважує пан Павло. — На смак вони дуже різні. Особисто я найбільше люблю чорні лисички, зелені лускаті сироїжки, зморшки та псатирелу Кандолля. Хоча й білі гриби, звісно, теж чудові”.
Найнебезпечнішим грибом він називає бліду поганку. "Її легко сплутати із зеленою сироїжкою або молодою печерицею, — каже міколог-аматор. — Тому гриб краще не зрізати, а обережно викручувати — біля основи ніжки блідої поганки є характерна біла "чашечка" (вольва), якої немає у сироїжок і печериць. А от смертельно отруйна галерина дуже схожа на літній опеньок, але відрізняється від нього відсутністю характерного солодкуватого запаху й темних лусочок на ніжці.
Ентолому отруйну іноді плутають із печерицями чи рядовками, хоча її легко впізнати за рожевими пластинками. Рядовку тигрову вирізняють неприємний запах і почервоніння м'якуша біля основи ніжки. Пантерний мухомор, на відміну від їстівного сіро-рожевого, ніколи не червоніє в місцях пошкодження. А павутинники початківцям краще взагалі оминати. Також застерігаю від свинушки тонкої, яку й досі продають на деяких ринках. Її токсини накопичуються в організмі. Людина може роками їсти ці гриби й не відчувати жодних наслідків, а згодом отримати серйозні проблеми з нирками й печінкою. Саме тому свинушку давно визнали отруйною.
Чимало поширених уявлень про гриби – звичайні міфи. Цибуля у відварі з отруйними грибами не змінює колір, срібна ложка не чорніє і не лише їстівні гриби приємно пахнуть. Наприклад, бліда поганка має гарний аромат і навіть солодкуватий смак. Нерідко кажуть, що отруйні гриби не їдять слимаки. Їдять, зокрема й бліду поганку та мухомори. Просто їхній організм реагує на токсини зовсім інакше, ніж людський. І ще. На "тихому полюванні" не варто повністю довіряти мобільним застосункам чи штучному інтелекту — щодо грибів вони часто помиляються".
Наостанок Павло Мартинюк дає кілька практичних порад.
"Гриби краще збирати не у відра чи поліетиленові пакети, адже вони швидко псуються. Не варто брати старі, перезрілі чи червиві гриби — їхня м'якоть має бути пружною і свіжою. Не слід і переїдати грибів: вони важко перетравлюються, тож це радше доповнення до страв, ніж їжа на щодень. Особливо обережно гриби варто давати дітям. Початківцям раджу ходити до лісу з досвідченими грибниками. А якщо є бодай найменший сумнів щодо знайденого гриба, краще залишити його в лісі. І ще. На “тихому полюванні” не варто повністю довіряти мобільним застосункам чи штучному інтелекту — щодо грибів вони часто помиляються", — наголошує співрозмовник.
