Його власник, колишній сапер Євген Гук, не лише залюбки проводить екскурсії, а й навчає охочих техніки безпеки із вибухонебезпечними предметами і читає лекції волонтерам, котрі часто їздять у зону бойових дій.
“Я закінчив Кам’янець-Подільське вище військово-інженерне командне училище, — розповідає ініціатор створення музею Євген Гук. — Два роки строкової служби провів у військах спеціального призначення. Багато літ віддав повітрянодесантним військам. Був на посаді сапера в зоні бойових дій. Ще замолоду любив колекціонувати різноманітні боєприпаси. Спочатку облаштував Кімнату афганської слави, аби разом могли зібратися військові побратими, які пройшли там війну. Але з часом кімната перетворилася на Музей еволюції мін, де є все, що стосується саперної справи. Охочим показую, які міни були раніше, як вони розвивалися. Мета цієї справи — збереження людських життів. Також ділюся досвідом із хлопцями, які хочуть стати саперами. Люди цієї професії не лише розміновують поля, а й багато будують — мости, переправи, ротні, взводні та командні опорні пункти. Сапери займаються маскуванням і навіть добувають та очищають воду для війська”.
За словами співрозмовника, нині його колекція налічує близько 4000 експонатів і міститься на 170 квадратних метрах. Запевняє: усе перевірене вибухотехніками, тому не становить загрози відвідувачам. До речі, є в унікальній збірні й спеціальні пристрої, які використовували лише секретні підрозділи і які звичайний сапер навіть не вивчав.
“Також маємо експонати часів Першої та Другої світових воєн, Афганської кампанії та сучасної російсько-української війни, як-от німецька міна ТМ-35, радянські ТМ-42 і ТМ-43, — зауважує Євген Гук. — Серед рідкісних експонатів — скляна міна й металева ПМД-6.
Останньої немає в жодному офіційному описі. Є в нас і кримські міни типу ПОМс, траки від танка Т-26 та колишнього британського “Валентайна”, підірвані на міні ТМ-35. Представлено у музеї і різні зразки боєприпасів, включаючи авіабомби та модифіковані для скидання з дронів вибухові пристрої. А також — ручки, портсигари та навіть замкові ключі із підривником, відстріляні тубуси протитанкових гранатометів, знешкоджені міни, прикрашені петриківським розписом.
Не всі, напевно, чули про радянський неконтактний вибуховий пристрій “Охота”. Його завдання — керувати протипіхотними мінами типу ОЗМ-72 та МОН-50. Тепер його теж застосовують, але у вдосконаленому варіанті. Так от, один пристрій “Охота” може керувати п’ятьма мінами. Зазвичай він перебуває в пасивному режимі. Але в разі появи цілі в радіусі виявлення (120 — 150 метрів) її помічає сейсмічний датчик і за мить спрацьовує. Навіть якщо після вибуху міни людина виживає і намагається відповзти або робить інші рухи, датчик знову її виявляє і підриває чергову міну. Тому “Охота” — дуже страшна річ.
Маємо в експозиції й протипіхотні міни “Пелюстки” (відповідно до Оттавської конвенції використання таких боєприпасів заборонене, однак армія РФ це робить від початку війни. — Авт). Якщо хтось наступить на таку міну, то, можливо, і виживе, але скалічиться. Є у нас стенди з військовою канцелярією, спеціальною літературою. А поряд — колони, на яких намальовано чорні жіночі хустки. Вони — символ скорботи матерів за синами, які не повернулися з війни”.
У вільний час Євген Гук знімає відео про експонати й музей та уміщує їх на одній з онлайн-платформ. Крім школярів, студентів, нерідко навідуються до збірні й волонтери.
“Якось волонтери, що були в моєму музеї, поїхали в зону бойових дій. На одній з вулиць зауважили вибуховий предмет, який бачили серед тутешніх експонатів, вони знали, що треба робити з такою знахідкою. Розповіли про інцидент бійцям. Ті були вражені. І попросили їх подякувати мені за врятовані життя. У таких випадках розумію, що вся моя праця не є марною”, — каже колишній сапер.
