“До пенсії я працював наладчиком на Вінницькому підшипниковому заводі. У вільний час подобалось робити креслення, із підручних матеріалів створювати речі, потрібні у побуті. У 1993 році сусід поділився технологією виготовлення різних виробів із сірників. Це мене захопило, вирішив й собі творити, — розповідає 71-літній Василь Барабаш. — В основі будь-якого виробу — кубик із восьми сірників, тому головне — навчитись робити його. Важливо добирати сірники однакового розміру. І, звісно, мати добру фантазію”.
За словами співрозмовника, загалом він створив близько двох десятків робіт. Деякі з них зберігаються у Подільському народному університеті культури та у приватних колекціях.
● Василь Барабаш.
“Одними з перших виробів були храм і млин. То залишив їх собі на пам’ять. Лише уявіть, на виготовлення церкви витратив п’ять тисяч сірників! Працював над нею близько десяти днів, — додає пенсіонер. — Вікна зробив з фольги, дзвіницю — з металу. Дерев’яні бані покрив лаком і металевою стружкою, аби красиво мерехтіли. Що у цьому процесі головне? Не можна нервуватися й робити зайві рухи. Бо інакше напівготову роботу доведеться розвалювати, а тоді все починати наново. У мене теж таке бувало”.
Свого часу Василь Барабаш ділився досвідом із молодшим поколінням, проводив майстер-класи. Нині, зізнається, охочих вчитися цього мистецтва небагато. Але улюблену справу не покидає, попри проблеми зі здоров’ям. “Вже й руки не дуже слухаються, бо даються взнаки і вік, і хвороби, — зауважує майстер. — Та й через війну, правду кажучи, нема настрою творити. Роблю наразі заготовки для майбутніх виробів. Сподіваюсь, що після нашої перемоги натхнення повернеться”.
