У ці похмурі та сльотаві листопадові дні всім хочеться сонця, тепла й барв, тому я запрошую вас у подорож до португальської Сінтри, де на вершині пагорба величіє романтичний палац Пена, збудований на місці, де пів тисячі років тому об’явилася Богородиця.
Тут ховалася богиня Діана
За легендою, гори Сінтра, що простягаються на 16 км, були схованкою богині полювання і дикої природи Діани. Очевидно, обрала вона їх не тільки через мальовничість чи свою безпеку, а й тому, що височіють над найзахіднішою точкою Європейського континенту — мисом Рока. Далі — тільки безмежний океан.
Сильні світу цього здавна обирали Сінтру для спорудження своїх палаців, і Пена — найгарніший з-поміж інших у цих горах: Мавританського замку, Монастиря капуцинів, палаців Монсеррат та Квінта да Регалейра. Назва походить від латинського слова pinna, що означає скала або шпиль.
Від одного палацу до іншого їздить екскурсійний автобус, а квиток, що дійсний увесь день, дає змогу оглянути всі визначні місця. Сама дорога звивистим серпантином вздовж крутих кам’янистих схилів, які поросли пишною рослинністю, і запаморочливі краєвиди — окрема захоплива екскурсія.
Біля палацу Пена — найлюдніше, квитки можна купити у десятках кас. Квиток з аудіогідом вартує 15 євро. На ньому вказано час початку екскурсії у сам палац, але інколи доводиться чекати годину чи дві, які можна провести в прогулянці мальовничим парком площею 200 га, де вдосталь лавочок, альтанок, кафе.
Лабіринтна система доріжок і стежок з’єднує палац із входами у парк. Тут ростуть екзотичні північноамериканські секвої, китайські гінкго, японські криптомерії, а ще — магнолії, вічнозелені кипариси, туї, плющі та велика колекція папоротей з Австралії та Нової Зеландії.
Йдемо звивистою доріжкою, десь дзюрчить струмок, терпко пахнуть хризантеми, а ось і сама казкова Пена, аж зупиняюся від захоплення, бо розмальована в яскраві кольори: жовтий, помаранчевий, червоний.
В інтер’єрі палацу використано португальське традиційне мистецтво ажулежу.
Палац Пена відрізняється від інших поєднанням у собі водночас великої кількості стилів, що відповідає екзотичному романтизму. Ця суміш еклектичних стилів включає неоготику, неомануелін, неомавритан та неоренесанс у поєднанні з природними величезними скелями, на які опираються стіни палацу. Фундаменти та оборонні мури з двома воротами, одні з яких захищені мостом, що підіймається, переносить нас у Середньовіччя. Вежі, балкони, тераси нагадують казкові будиночки.
Під час землетрусу вистояв лише вівтар
Заходимо у палац, працівник вручає аудіогід. “Історія замку Пени почалася у Середньовіччі, коли на вершині пагорба над Сінтрою з’явилася Богородиця, а опісля на цьому місці за наказом короля Жуана ІІ збудували каплицю, присвячену Богоматері Пенській, — слухаємо розповідь аудіогіда. — У 1493 році король з дружиною королевою Леонорою здійснили паломництво до цієї каплиці. Його наступник, король Мануел I наказав побудувати на цьому місці дерев’яний монастир, який передали ордену святого Єроніма. Опісля його замінила кам’яна споруда, у якій мешкало вісімнадцять ченців, місце було відлюдне й тихе, що сприяло молитвам.
У XVIII столітті в монастир вдарила блискавка, пошкодивши частину вежі, каплиці та ризниці, а потужний землетрус 1755 року перетворив його на руїни, зберігся лише головний вівтар каплиці, виготовлений з мармуру та алебастру”.
Заходимо й ми в каплицю, подякувати молитвою за вдалу подорож. Звісно, нині — це інша споруда, але на тому ж намоленому віками місці, вівтар теж споруджено з мармуру, а арковий двір перед каплицею оздоблено в мавританському стилі. Тут прохолодно й тихо, як і декілька сотень років тому.
Багато деталей палацу було втілено на замовлення короля Фернанду ІІ, серед них — стрілчасті арки, середньовічні вежі, елементи в арабському стилі.
З розповідей аудіогіда дізнаємося, що протягом багатьох десятиліть монастир лежав у руїнах, що вразило молодого принца Фернанду ІІ, і він у 1838 році вирішив придбати руїни монастиря, Мавританський замок та навколишні ліси, щоб збудувати літню резиденцію для королівської родини. Архітектором було обрано німецького барона фон Ешвеге, але багато деталей було втілено на замовлення самого монарха, серед них — стрілчасті арки, середньовічні вежі, елементи в арабському стилі. Також за наказом короля було повністю відновлено будівлю старого монастиря та Годинникову вежу.
Будівництво палацу Пена почалося у 1842 році й посувалося досить швидко, в 1854-му королівська родина вже насолоджувалася цим дивом архітектури. Після смерті короля Фернанду ІІ у 1885 році палац перейшов у володіння його другої дружини Елізи Генслер, графині Едла.
Це не сподобалося португальцям, які вважали, що будівля є історичною пам’яткою, отож король Луїш I викупив у неї замок від імені держави в 1889 році. Еліза залишила для себе одну невелику будівлю, яку нині називають Котеджем графині. До речі, у 1999 році шале графині зруйнувала пожежа, його відновили й відчинили для публіки лише у 2011-му.
Остання ніч королеви Амелії
За часів правління Карла I, сина Луїша І, палац Пена став улюбленою резиденцією королеви Амелії, саме вона особисто опікувалася оздобленням приватних апартаментів.
А далі настав страшний день 1 лютого 1908 року, коли королівська родина поверталася із відпочинку у відкритій кареті. На Торговій площі Лісабона до королівського кортежу підійшли терористи-республіканці та впритул вистрелили у 44-річного короля Карлуша I та його старшого сина 20-річного Луїш-Філіпе, вони загинули на місці. Королева Амелія зуміла врятувати молодшого 19-річного сина Мануела, відбиваючись від нападників букетом квітів. Терористів застрелила на місці королівська охорона.
Після царевбивства королева Амелія ще більше часу проводила у Пені, оточена своїми собаками. Тут її часто відвідував молодший син, якого проголосили новим королем Португалії Мануелем II. Однак він більше захоплювався музикою та мистецтвом, ніж політикою та армією, тому в 1910-му внаслідок революції Португальське королівство припинило своє існування.
Королева Амелія провела у Пені свою останню ніч з 4 на 5 жовтня 1910 року. ЗРАНКУ Португальське королівство припинило своє існування.
Королева Амелія провела у Пені свою останню ніч з 4 на 5 жовтня. Наступного ранку, коли стало відомо про перемогу Республіки, вона із сином та свекрухою вирушила у вигнання до Марфи, а романтичний палац Пена став музеєм та місцем державних зустрічей португальської влади. Ще тільки один раз королева зайшла у покої палацу. Це сталося у 1945 році, коли перебувала з візитом у Португалії. Тут вона попросила дозволу побути у палатах наодинці протягом кількох хвилин. Це був її улюблений палац.
Коли палац Пена став музеєм, слава про нього швидко поширилася світом і він став однією з найвідвідуваніших пам’яток Португалії. Правда, з часом яскраві кольори стін блідли, і довгі роки він був сірим і похмурим. Наприкінці XX століття оригінальні барви відновили. З роками під впливом дощів і вітру барви знову блякнуть, перетворюючись у сіро-бежеві, поки уряд виділить кошти на їх відновлення. Мені ж пощастило побачити палац у час їх найбільшої насиченості та краси.
Виходимо на широкий балкон, який називають Терасою королеви. Тут є гармата із сонячним годинником, яка стріляла щодня опівдні, а також вежа з годинником, зведена в 1843 році. Це найкраще місце для милування не лише архітектурою палацу, але й краєвидами палацового парку та околиць, які сягають аж до океану.
Ось туди й вирушаємо, бо за декілька кілометрів від Пени найзахідніша точка Європейського континенту — мис Рока, що був відправною точкою для португальських мореплавців у добу Великих географічних відкриттів.
Стояти на скелі висотою 140 метрів над океаном і розуміти, що за тобою уся Європа, захопливо й навіть трохи лячно, бо вітер буквально зриває голову, велетенські хвилі із шумом та піною вдаряються об темно-сірі камені, а небо, хмари й вода забарвлені в десятки відтінків синьо-блакитних барв. Поруч — маяк, який був збудований у 1772 році, одним із перших після Лісабонського землетрусу, а ще туристична крамничка з сувенірами, у якій можна придбати сертифікат, що підтверджує перебування на мисі. На пам’ятному знаку викарбувано координати й рядок поезії португальського поета Луїша де Камоенса: “Місце, де закінчується земля і починається море”.
Так виглядає край землі.
Сінтра — мис Рока, Португалія
