Шестимісячного хлопчика із багатодітної родини на Львівщині доправили до лікарні з судомами та підозрою на туберкульоз. За кілька днів до медиків потрапив і його дворічний брат.
“Крім 6-місячного хлопчика, у сім’ї є ще шестеро дітей віком від 3 до 10 років, — розповідає Ольвія Герляк, начальниця відділу інформаційної політики обласної прокуратури. — Через кілька днів після госпіталізації наймолодшого хлопчика з опіками до тієї ж лікарні досправили і його дворічного брата. Коли мати перебувала в лікарні з найменшим, а батька не було вдома, дитина перекинула на себе окріп. У хлопчика опіки тіла, зокрема голови, вуха та ока. Старші діти покликали на допомогу сусідку, яка й зателефонувала у “швидку”.
Матері дітей повідомили про підозру у злісному невиконанні батьківських обов’язків, що спричинило тяжкі наслідки. Умови проживання дітей визнали небезпечними, тож їх тимчасово вилучили з родини.
“П’ятеро діток перебувають у Центрі підтримки дітей та сім’ї, ще двоє — у лікарні, — каже Володимир Лис, начальник служби у справах дітей Львівської обласної військової адміністрації. — Після одужання всі діти будуть разом у центрі. Тут вони перебуватимуть три місяці, у разі потреби термін перебування продовжать. Тим часом напрацьовуємо план виходу сім’ї з кризи. Родина перебувала на обліку як така, що опинилася у важких життєвих обставинах: її відвідували і староста, і фахівець із соціальної роботи. Але таких критичних випадків раніше не було. Йдеться про сімох дітей, тому важко знайти нових батьків, які були б готові їх взяти під тимчасову опіку”.
“Того дня, коли дитина обпеклася, мати була в лікарні з молодшою дитиною, а батько — на похороні, — розповідає Богдан Мавдрик, староста села Лавриків. — Громада і соцслужби постійно допомагали родині продуктами й одягом, не раз проводили з батьками бесіди, але зміни були нетривалими. Батько зловживає спиртним. Він учасник АТО. Влітку чоловік працює на будівельних роботах. Мати ніде не працює. Не можу сказати, що діти голодували — їсти вона варила, купувала продукти в магазині. Старші діти ходили до школи, менших пропонували влаштувати в садочок, але батьки відмовилися. Сподіваємося, що цього разу вони послухають і справді змінять свою поведінку. Учора бачив батька в церкві, каже, що вже почав робити ремонт у хаті. До речі, за моєю інформацією, повторні аналізи показали, що туберкульоз у хлопчика не підтвердився”.
Ця історія — непоодинока. Але чому в нашій країні на проблеми в неблагополучних родинах часто реагують уже після трагедії?
— Бідність нерідко супроводжує такі випадки, але не є їх першопричиною. Бо бідна родина може бути люблячою і дбайливою, — переконаний юрист Дмитро Франчук. — Причини зазвичай можуть бути глибші: це психологічні травми, зокрема досвід насильства в дитинстві, залежність від алкоголю чи наркотиків, брак емпатії. Часто спрацьовує так зване тунельне мислення, коли батьки бачать лише власні потреби і не помічають потреб дитини.
● В. Лис:
— Часто голова громади або староста бачать проблему, але бояться її озвучувати, бо тоді доведеться брати сім’ю на облік, системно працювати з родиною.
Ще одна проблема — брак кадрів та низькі зарплати соціальних працівників. Донедавна вони працювали фактично за залишковим принципом: вимоги великі, а оплата — мізерна. Якщо в громаді лише один працівник служби у справах дітей, він фізично не зможе вирішити всі питання. Має працювати команда — соціальні працівники, психологи, фахівці з роботи із сім’ями. Наприкінці минулого року уряд ухвалив постанову про підвищення зарплат соціальним працівникам, що має частково зменшити кадровий дефіцит у громадах.
— В Україні є законодавча база для раннього виявлення проблем у неблагополучних родинах і соціального супроводу таких сімей, — додає Олена Селецька, адвокатка мережі юридичних компаній “Центр правової допомоги”. — Однак на практиці ці механізми часто не працюють належно, через що держава реагує запізно, а діти залишаються без належного захисту.
Однією з основних причин запізнілого реагування є слабка взаємодія установ: інформація про ризики для дітей не завжди своєчасно передається між медиками, освітянами, поліцією та соціальними службами, а спільні дії часто є несистемними. У результаті втручаються вже тоді, коли ситуація стає критичною.
Ще одна проблема — формальний підхід до оцінки ризиків. Соціальні служби нерідко реагують лише на “очевидні” ознаки — скарги чи антисанітарію, тоді як тривалий брак догляду або медична занедбаність можуть роками залишатися поза увагою. Окрема проблема — брак персональної відповідальності за бездіяльність. Навіть коли ризики для дитини були очевидними, притягнення посадовців до відповідальності залишається радше винятком. Це формує практику “реагування постфактум”.
— А чи достатнє покарання для таких несумлінних батьків, які не дбають про своїх дітей?
● Д. Франчук:
— Стаття 166 ККУ (злісне невиконання обов’язків із догляду дитини) передбачає покарання у вигляді обмеження або позбавлення волі на строк до п’яти років. На практиці суди часто призначають умовні терміни, вважаючи, що “в’язниця не виправить матері”. Тому потрібні не лише каральні заходи, а й корекційні механізми — обов’язкове лікування від залежностей, психологічна допомога тощо. Система має карати не за “факт опіку”, а за “створення умов, що загрожують життю”, ще до того, як дитина потрапила до реанімації.
— А як в інших країнах запобігають таким випадкам?
— Наприклад, у скандинавських країнах державні органи можуть тимчасово вилучити дитину навіть у разі підозри у психологічному тиску на неї. Головний принцип там — пріоритет прав дитини над правами батьків. У США та Великій Британії діє система mandatory reporting: вчителі, лікарі й навіть тренери законом зобов’язані повідомляти про будь-які підозри щодо загрози дитині (синець, занедбаний вигляд тощо). За приховування такої інформації може загрожувати відповідальність.
● О. Селецька:
— Соціальний супровід у таких країнах — не формальність, а юридично обов’язковий процес: за кожною сім’єю закріплюється соціальний працівник, який веде випадок і несе персональну відповідальність за те, щоб усі необхідні дії були вжиті вчасно. Бездіяльність соціальних служб може стати підставою для окремого судового розгляду або відповідальності держави — про це свідчить практика Європейського суду з прав людини.
Що стосується відповідальності батьків, за кордоном поєднують каральні та корекційні заходи. Спершу застосовують обов’язкові програми батьківства, психологічну підтримку та лікування від залежностей, а також соціальний супровід. Якщо батьки відмовляються співпрацювати або ризик для дитини зберігається, можливі тимчасове вилучення дитини, обмеження чи позбавлення батьківських прав. До кримінальної відповідальності вдаються у випадках, коли через батьківську недбалість здоров’ю чи життю дитини завдано тяжкої шкоди або існувала реальна загроза.
