Міжнародний аналітичний центр Global Firepower (GFP) опублікував щорічний рейтинг військової могутності країн світу, в якому Україна цьогоріч посіла 20 місце з-поміж 145 держав. Дослідження враховує понад 60 чинників (включно з чисельністю військ, матеріально-технічними ресурсами, фінансовою стійкістю та географічними умовами), і за кожним із них розраховується PowerIndex — показник бойової спроможності країни.
За версією GFP, у 2026 році перше місце зберегла армія США, за нею йдуть Росія і Китай. До першої десятки також увійшли Індія, Південна Корея, Франція, Японія, Велика Британія, Туреччина та Італія. Україна розташувалася на 20 місці — між Єгиптом і Польщею.
— До організації Global Firepower, котра з 2006 року складає цей рейтинг, у експертів різних країн вже тривалий час є зауваження, — каже Павло Лакійчук, керівник безпекових проєктів Центру глобалістики “Стратегія ХХІ”. — GFP є проєктом американця Деніела Пучека. А власний індекс PowerIndex враховує цілу низку показників, співвідношення яких визначається за так званою секретною формулою. Для цього ресурсу це реклама, адже на нього посилаються. Але чи реальні його дані — сумнівно.
— Думаю, до об’єктивності цьому рейтингу далеко, — додає Ігор Романенко, генерал-лейтенант, колишній заступник начальника Генштабу ЗСУ та засновник благодійного фонду “Закриймо небо України”. — Він враховує, зокрема, й показники, котрі не мають прямого впливу на обороноздатність. Тоді як головним критерієм мав би бути досвід ведення війни. А такого досвіду, який набули ЗСУ за чотири роки повномасштабного вторгнення, крім російської, не має жодна армія світу.
— А з іншого боку, зважаючи на те, скільки факторів беруться до уваги при складанні рейтингу, 20 місце України в ньому вважаю непоганим, — каже Андрій Риженко, капітан 1-го рангу запасу, заступник начальника штабу Військово-Морських сил ЗСУ. — Так, враховується кількість військових частин, фінансова ситуація, логістика, географічне становище країни. Водночас укладачі рейтингу ігнорують наявність чи відсутність у країни ядерної зброї. А це головний фактор стримування противника. Якщо б це бралося до уваги, то рейтинг мав би зовсім інший вигляд.
— То чому ЗСУ опинилися аж на 20 місці?
● П. Лакійчук:
— Вже другий рік поспіль наша армія на 20 сходинці. Хоча ще в 2024-му посідала 18 місце рейтингу. Невже відтоді зменшилася міць ЗСУ? Думаю, що ні. Серед сильних сторін України укладачі рейтингу відзначили масштаб і реальну боєздатність армії, чисельність особового складу та резерву, а також наявну військову техніку. Окремо відзначено військово-морський потенціал. Насамперед через використання безпілотних морських систем. Додатковими плюсами стали розвинена залізнична мережа, видобуток вугілля та значні обсяги фінансування оборонного сектору.
— А які мінуси нашої армії, на думку укладачів рейтингу?
● П. Лакійчук:
— Зокрема, відсутність підводних човнів і великих бойових кораблів, власних танкерів. Це опустило нас на декілька щаблів у рейтингу. Але і без субмарин і авіаносців Україна змогла відігнати кораблі противника далеко від своїх кордонів. До слабких сторін віднесено також великі обсяги споживання вугілля, нафти й газу. Хоча маю сумніви, що це може впливати на боєздатність армії.
● А. Риженко:
— Україні субмарини, великі бойові судна наразі не потрібні. Адже їх ворог легко знищить, маючи перевагу у повітряних та морських засобах. Ось Росія має у своєму складі один авіаносець, але він старий і не на ходу. Тому РФ однозначно не може бути в топі ВМС світу.
Чесно кажучи, я здивований тим, що в рейтингу GFP Росія залишилася на другому місці. Вважаю її військові спроможності дуже перебільшеними.
