Родині військовослужбовця повідомили, що він поліг у Куп’янському районі на Харківщині у свій день народження — 25 вересня 2022 року. Надалі це “підтвердила” і ДНК-експертиза. Сім’я захисника отримала свідоцтво про його смерть. Понад два роки рідні ходили на могилу і вже навіть взялися виготовляти надгробний пам’ятник. Але 5 лютого 2026 року в рамках обміну 46-річний Назар Далецький зі села Великий Дорошів, що на Львівщині, повернувся з полону...
“Ще не встигли підняти келих шампанського за “воскресіння” Назара, але обов’язково зробимо це з ним після зустрічі. Брат — дуже файна людина, роботящий, добряк. Колись служив в армії, тоді продавав люстри, взуття робив. Не цурався ніякої роботи. Він мешкав із мамою Наталею, підтримував дуже теплі взаємини зі своєю дочкою. Його рідна сестра живе в Ізраїлі й теж весь час разом з нами молилась і вірила у диво, — розповідає Роксолана Макогін, двоюрідна сестра Назара Далецького. — Cвого часу брат боронив країну під час АТО, відбув чотири ротації. У березні 2022 року знову пішов до війська. Служив у 24-й окремій механізованій бригаді імені короля Данила. Коли була вільна хвилина, дзвонив нам. Але то були короткі розмови, щоб сказати, що він живий та здоровий. У середині травня 2022 року Назар перестав виходити на зв’язок. Напередодні казав, що перебуває неподалік Попасної на Луганщині. Потім моїй тітці, матері Назаровій, подзвонив незнайомець з його телефону і повідомив: “Ваш син в плєну. Я той, хто його в плєн брал”. І більше жодних відомостей. Брата внесли до списків зниклих безвісти, тітка пройшла ДНК-тест. Ми оббивали пороги всіх інстанцій, шукали його близько року. Але марно. У 2023-му з Харкова до тітки подзвонила слідча й повідомила, що наш Назар загинув, є збіг ДНК. Мовляв, тіло знайшли під Куп’янськом, воно обгоріло і пів року лежало у морзі. Спершу його не могли ідентифікувати, думали, що цивільний. Тоді перевірили базу військових і зійшлось ДНК тіла зі зразками, які здала мати Назара. Така новина стала для нас шоком. Бо ми ж почули, що брат у полоні, а тут трагічна звістка. Тітка не хотіла вірити у загибель сина. Тоді слідча сказала їй: “Якщо не хочете приймати, то похоронимо у Дніпрі як невідомого солдата”. Можете уявити наш стан і біль?!” Його мама тоді сказала: “Якщо він живий, то знає, де його хата, і повернеться”. Тіло не показували нам, бо ніби не було там на що дивитись. У травні 2023 року відбувся похорон зі всіма почестями. Ми постійно відвідували могилу, садили там квіти. Але... На початку вересня минулого року мені передзвонив хлопець з Львівщини і розповів, що Назар живий, що вони були разом у полоні до 2024 року. Вже тоді закралась думка, що ми поховали не брата. Я дзвонила у поліцію, писала в СБУ, мене додали до спільноти, де на волонтерських засадах допомагали рідним полонених і безвісти зниклих. Восени 2025-го було багато обмінів, тому мені вдалося поговорити ще з двома звільненими бійцями. Ті підтвердили, що Назар живий. Також їх опитали співробітники СБУ. Після того статус брата змінили з “полеглого” на “полоненого”.
Фото з соцмереж
Ми вірили, що Назара обміняють. Адже він був у неволі 3 роки і 9 місяців. Важко уявити, що за той час пережила його мати?! Їй 71 рік, здоров’я кепське, постійно на таблетках. Приходять люди, вітають зі святами як матір загиблого, вручили посмертно орден брата... Я дуже переживала, як сказати тітці, що Назар таки живий. Зрештою зважилася. Відтоді мати найбільше мріяла про те, щоб син повернувся з полону живим. І щоб вона дочекалася того моменту, коли зможе його обійняти”.
5 лютого Наталя Далецька врешті почула голос сина. Він розповів, що з 2022 по 2024 рік був у полоні на території Луганської області. Пережив багато чого, вороги били, знущались... Тоді перевезли на дев’ять місяців до Сибіру, далі — у Новгородську область. “Брат казав: “Не думав, що мене поховали”. Мовляв, тепер буде довго жити. Наразі він перебуває під наглядом лікарів, бо дуже виснажений, — провадить далі сестра воїна. — Звісно, трохи постарів. Каже, що коліна болять, певно, через холод. Ото приїде Назар, то візьмемось за відновлення всіх документів. Але найперше наготуємо його улюблених страв — пельменів, борщу, голубців”.
“Це справжнє диво. Ми похоронили Назара в 2022 році зі всіма почестями. А коли минулого року рідні дізнались, що він може перебувати у полоні, то мати звернулася, щоб із центральної площі забрали його фотографію, яка була серед портретів загиблих земляків, — каже Лілія Бова, голова Куликівської громади. — Ми виконали її волю і чекали на повернення воїна. Табличку з цвинтаря із прізвищем Назара родина теж забрала, хоча до того вже залили фундамент і мали встановлювати пам’ятник. Маємо постанову про проведення ексгумації, яку проводитимуть відповідні органи, щоб дізнатися, хто ж там насправді похований. А поки що чекаємо на повернення з реабілітації нашого Назара. Влаштуємо йому направду незабутню зустріч”.
Фото з архіву Роксолани Макогін
Двоюрідна сестра воїна додає: хоча брат повернувся з полону, родина все одне далі ходить на кладовище. “Тітка Наталія каже, що йде туди, молиться, ставить свічку, бо все одно це чиясь дитина. Дуже хоче, аби вдалося дізнатись, хто це, знайти його родину. Винного в тому, хто припустився тієї прикрої помилки з ДНК, буде важко знайти. Та і як не крути, це війна, всі можуть помилятися. Не будемо нікого засуджувати, хай тими справами займаються певні служби”, — зауважує Роксолана Макогін.
