Усе відбулося вночі, в червні 2024 року, біля лісосмуги неподалік села Запорожець. У салоні припаркованої іномарки пролунав постріл. З машини випав поранений чоловік. Водійка втекла. Згодом їй інкримінували закінчений замах на вбивство.
На судовому засіданні обвинувачена розповіла, що контракт із ЗСУ уклала в липні 2023-го. Двох неповнолітніх дітей довелося залишити на бабусю, адже її чоловік помер. Військова пройшла 45-денне навчання у Британії. У грудні прибула на Запорізький напрямок. Спочатку була писарем, а в лютому 2024 року її перевели на посаду водія-санітара медичного підрозділу. У червні в частині змінили комбата й він призначив військовослужбовицю особистим водієм.
За версією підсудної, того злощасного дня після вечірньої наради командир сказав, що вони вчергове будуть об’їжджати позиції. Та відвідали лише медичний взвод, і комбат наказав водійці повертатися у частину. Дорогою скаржився на втому, нервове перевантаження, тяжке життя і забажав випити спиртного. В селі в однієї з місцевих жительок купили три пляшки коньяку та дві “Кока-коли”. Коли проїжджали через поле, командир попросив зупинитися. Випив коньяку, запропонував підлеглій, але вона відмовилася. Захмелівши, намагався її поцілувати. Але жінка відсахнулася. Командир вибачився, та невдовзі пригрозив: якщо не буде між ними інтимної близькості, то “поміняє” її в іншу бригаду на боєприпаси. Водійка завела двигун машини й хотіла їхати. Комбат розлютився, почав душити підлеглу й намагався стягнути з неї одяг. Вона ж вихопила травматичний пістолет і вистрілила. Командир випав через двері на землю, а вона “дала по газах”. У селі Веселянка зламався автомобіль. Тож водійка попросила бійців, які там чергували, відвезти її до начальника медичної частини. Йому розповіла про пригоду з командиром. Разом з начмедом та ще одним військовим поїхали, щоб забрати пораненого командира. Через шість годин безрезультатних пошуків повернулися у село. В другій половині дня водійка дізналася, що комбат перебуває в обласній лікарні. У суді жінка заявила, що буцімто вбивати його не мала наміру, просто хотіла налякати нахабного залицяльника. Тому й вистрілила навмання.
Комбат на засіданні повідомив, що перебував на посаді менше як місяць. Запевнив, що про події тієї ночі нічого не пам’ятає. Отямився приблизно через місяць у Львівському військовому госпіталі. Спочатку був паралізований, далі почав потрохи самостійно рухатися. Наразі має інвалідність третьої групи безстроково. Офіцер стверджував, що романтичних стосунків та конфліктів з підлеглою у нього не було. Достеменно не міг сказати, хто його поранив.
У суді свідчила дружина комбата. Розповіла, що приїхала з дитиною у Запоріжжя до чоловіка, але зв’язку з ним не було. Згодом дізналася, що він у госпіталі. За її словами, протягом лікування вона була біля чоловіка, який потребував стороннього догляду. Після виписки з медичного закладу в нього почалися проблеми із психічним здоров’ям, став часто проявляти агресію, відмовляється від своєї дитини. На тлі цього подружжя розлучилося.
Судді дали слово й військовому, який з побратимами врятував комбата від неминучої смерті. Опівдні вони їхали з селища Комишуваха через поле. Неподалік села Запорожець побачили чоловіка, який сидів у трусах та закривавленій майці біля дороги. Запитали, що сталося, той лише промовив цифру 15. З цього зрозуміли, що він з 15-го батальйону, й доправили в медичний заклад.
Проаналізувавши всі докази у справі, Запорізький районний суд своїм вироком позбавив військовослужбовицю волі на сім років.