20 місяців у ворожій неволі: “Після десятого удару я вже не відчував болю, лише лежав і стогнав”

Історія воїна Сергія Сагаля, який потрапив у полон і пережив тортури та знущання.

Фото надав співрозмовник (3)
Фото надав співрозмовник (3)

Він родом із Ковеля. Після школи спершу вивчився на маляра-штукатура-плиточника, а потім ще здобув фах техніка-будівельника. Одружився з коханою Оксаною, молода сім’я оселилась у селі Вербка, виховувала двійко діток. Сергій працював у будівельній сфері. Коли почалося повномасштабне вторгнення, його рідний брат Андрій став на захист країни. А в червні 2023-го, після навчання на полігоні, і він приєднався до лав 58-ї окремої мотопіхотної бригади. 

“Став оператором ПТРК (протитанкового ракетного комплексу). Побратими дали мені позивний “Кум”, адже потрапив до бригади разом зі своїм кумом Анатолієм. У вересні підрозділ направили на Вугледарський напрямок. Ми мали знищувати ворожу бронетехніку, прикриваючи нашу піхоту, — розповідає Сергій Сагаль. — Вночі, наприкінці жовтня, росіянам вдалось об’їхати по мінному полю позицію, на якій ми перебували, і зайти з тилу. Нас оточили, обстрілювали з танка, БТРа, кулеметів і автоматів”. 

Воїнам передали, що підкріплення вирушило, але ворожі штурмовики почали закидувати їх гранатами. “Ми навіть голови не могли висунути з окопа, — продовжує “Кум”. — Зрештою росіяни крикнули: “Сдавайтєсь ілі ми вас тут похоронім”. А в нас закінчились набої. Був вибір: загинути чи спробувати вижити в полоні”. Вони обрали другий варіант. Окупанти зав’язали бійцям очі, зв’язали руки й повезли на свою базу, де провели допит: хто, звідки, які війська. Усе знімали на відео.

“Кума повідомила, що Сергій міг потрапити в полон. Її чоловік Анатолій був на іншій позиції і бачив, що там відбувалося, — каже дружина воїна Оксана. — Потім мене сповістили, що чоловік зник безвісти. А згодом з’явилось відео в мережі, як Сергій здавався у полон”.

“ПОПЕРЕДУ НАС ЧЕКАВ КОРИДОР З ВЕРТУХАЇВ” 

Тим часом воїна привезли в підвал. “Там нас було 18, — каже Сергій. — Коли на допиті мене спитали про брата, то відповів, що він — бомж. Але росіяни знайшли у своїй базі даних його прописку, ще й назвали бригаду, в якій служить. І змусили записати відео для Андрія. Мовляв, аби мене швидше повернули з полону, він має піти на співпрацю з ворогом. І хоч я попередив, що брат ніколи не піде на таке, довелось виконати вказівку окупантів”. Рашисти зв’язувались з Андрієм Сагалем. Але після того, як стало відомо, що Сергій у полоні, його перевели з передової у тилову частину.

“Протягом двох тижнів у підвалі росіяни нас били весь час, і не лише на допитах. Спускались навіть уночі й казали: “Ми на вас трєніруємся”. Ще й возили на іншу базу, де феесбешники підвішували нас до стелі, лупили гумовими палицями, застосовували електрошокери. Було дуже тяжко, — пригадує воїн. — Давали дві скляночки супу на добу, що більше нагадував підфарбовану воду. Хліба ми не бачили”. 17 листопада “Кума” разом з напарником, десантником і піхотинцем перевезли в донецьке СІЗО. У камері, куди вони потрапили, перебували українські військові, що боронили Маріуполь. Деякі були в полоні півтора року й чекали на суд. “Вони поділились їжею, тоді ми вперше скуштували хліб”, — зауважує Сергій Сагаль.

Невдовзі полонених посадили в автобуси із затемненими вікнами й наказали опустити очі додолу. “Почули гавкіт собак, скреготіння воріт. Зрозуміли, що приїхали в колонію, — каже “Кум”. — Попереду нас чекав коридор з вертухаїв (так називали їхніх охоронців). Коли ми бігли, вони били нас гумовими палицями. Але того їм здалося замало, тож поставили мене й трьох полонених на коліна й ще добряче пройшлись кийками. Потім завели в карцер. Наказали роздягнутись і лягти на підлогу “зірочкою” (розставивши руки й ноги в сторони). І знову почали бити палицями. Після десятого удару я вже не відчував болю, лише лежав і стогнав”. Воїну переламали ребра. Каже: після того несила було ані дихнути, ані порухатись. 

“НОГИ ПЕРЕТВОРИЛИСЬ НА СУЦІЛЬНИЙ СИНЕЦЬ”

Полонених завели в душову, наказали поголитись наголо, знову били. Зрештою озвучили правила перебування у карцері: протягом дня можна лише стояти, сідати чи розмовляти заборонено. Попередили: за порушення правил жорстоко битимуть. “Але побиття тривали постійно: і зранку, і під час перезмінки, і ввечері, — каже “Кум”. — Так тривало два тижні. Перед тим, як розприділити по бараках, нас знову завели в душ. Там ми злякались один одного. Бо ноги в усіх були чорні, перетворились на суцільний синець, біліли лише нігті”. 

У бараках перебувало приблизно по 80 осіб. Лише тоді полонені дізнались, що потрапили до колонії у місті Кіровське, що на Донеччині. Зранку їх виводили на шикування і змушували співати гімн РФ. Після зарядки повертались у барак. До їдальні й назад йшли маршем, також співаючи російських пісень, які полоненим наказали вивчити. “Можна було ходити на роботу. Тож, аби не залишатись увесь час у бараці, я став двірником — підмітав територію чи розчищав від снігу, так час швидше минав, та й вертухаї тоді не рухали, — пригадує Сергій. — З кожним днем наших полонених більшало. Якщо спершу було три бараки, то за півтора року стало дев’ять”.

Торік у липні полоненим заборонили відвідувати капличку й читати Біблію, заявивши: “Здєсь бога для вас нєт”. Про новини з України вони дізнавались від новоприбулих. “Єдиний раз одному з наших (родом з Вінниці) передали посилку, в якій, окрім листа від дружини, були цукерки, мед, цигарки, печиво. Звісно ж, він поділився”, — мовить Сергій. Зрідка під час допитів комусь з полонених дозволяли подзвонити додому. “Але то була лотерея. Мені жодного разу не пощастило, — провадить воїн. — У вересні нам заборонили виходити на роботу, тож весь час змушені були перебувати у бараці. У мене почали сильно набрякати ноги, доводилось штанини розпорювати, аби вдягнутись. У інших хлопців з’явились виразки на ногах”. Лікарі ж лише змащували рани йодом і казали, що це від нестачі вітамінів. Якось у колонію привезли українських військових, які брали участь у боях за Маріуполь, їх вже засудили до 15 — 25 років ув’язнення. І водночас з’явились чутки, що буде великий обмін полоненими. Тож усі жили цією надією... 

Перед Новим роком половину полонених з колонії перевезли в інші “зони”, тож залишилось 600 наших воїнів. “13 квітня цього року серед інших назвали й моє прізвище, відправили “по етапу”, — каже Сергій, — Їхали чотири доби потягом, опинились у Новосибірську — за тисячі кілометрів від України. Там була зона закритого типу, надвір виводили раз на два тижні. Майже весь час ми перебували в камері, дозволялось лише стояти з опущеною головою, схрестивши руки за спиною і мовчати. За нами вели відеоспостереження, тож якщо один порушив правила, били всіх. А порушення — це піднята голова, розмови, стиснуті пальці в кулак”. Їжу приносили в камеру — тарілку супу з води й картоплі, на Великдень дали залитий окропом ячмінь у зернах. Якщо комусь попадалось куряче крильце, то це було за щастя”. 

“ОКСАНО, Я ВЖЕ В УКРАЇНІ” 

Через 2,5 місяця полонених, які були у важкому стані, почали вивозити. Знову з’явились чутки про обмін. “У мене рана на нозі почала гнити, — пригадує “Кум”. — Якось попросив знеболювальне, то отримав розряд електрошокером... 25 червня мене повели на звірку даних. Наступного дня видали іншу спецовку (не порвану, зі всіма гудзиками), поголили, перевірили, чи немає видимих побоїв. А тоді на відео наказали розповісти свою біографію. “Радуйтєсь, ідьотє на обмєн”, — казали росіяни”. І додали: якщо знову потраплять у полон, то живими звідси вже не вийдуть. 

Третього липня 13 полонених колонії привезли на аеродром. “Ми сіли в автобуси й дорогою побачили вказівники: в один бік — Гомель, в інший — Чернігів. Лише тоді повірили, що їдемо додому. Дорогою до Чернігова нас зустрічали українці, тримаючи синьо-жовті стяги. Неможливо було стримати сліз”, — пригадує Сергій Сагаль. 

/storage/2025/09/06/image/md_Zgfq_295dd868-cb55-45a4-9bdf-9c57e5d1f887.jpeg

Після обміну йому дали мобільний. “Оксано, це я, — сказав зі сльозами. — Я вже в Україні!” Вона спершу не впізнала голос коханого... Обоє розплакались. Передусім Сергій спитав, чи всі рідні — живі й здорові. Дізнався, що після поранення кума Анатолія демобілізували.

У лікарні воїну діагностували перелом кісток черепа та ребер, ще й проблеми з судинами ніг. “Звідти чоловік подзвонив нарешті по відеозв’язку, — провадить пані Оксана. — Був дуже худий. Але головне, що вижив і повернувся”. Опісля Сергій потрапив на лікування й реабілітацію у Трускавець, туди й приїхали його найрідніші. 

/storage/2025/09/06/image/md_5ReC_ce44f407-fe4c-4903-bea2-33a926151635.jpeg

“Побачивши його, я на мить заклякла, не могла поворухнутись, — ділиться дружина. — А 17-річна донечка Софія одразу кинулась обіймати тата”. Згодом воїн перевівся у Ковель, відтак щодня бачиться з рідними. “Мрію повернутись у цивільне життя, зайнятись ремонтом будинку й подорожувати разом із сім’єю”, — насамкінець каже 45-річний Сергій Сагаль. 

Автор: Лариса Пецух
Подробиці
Фото: з відкритих джерел

Російські бомбардувальники активно переміщаються між аеродромами.

15.12
Подробиці
Фото: з відкритих джерел

Експерти вражені фантастичним рівнем майстерності наших військових.

15.12
Подробиці
Фото: т-к Зеленський

США вважають, що реальне підписання угоди перебуває на фінішній прямій.

15.12
Подробиці
Фото: Донецька ОВА

Ворог "дістав" навіть невеличкі українські джерела електроенергії.

15.12
Подробиці
Фото ДПСУ.

Прикордонники зреагували, подали команду "Бар'єр" та затримали порушника.

15.12
Подробиці
Скриншот мапи DeepState

Володимир Зеленський відмовився обговорювати одностороннє виведення з Донеччини. Це – "червона лінія" для Києва.

15.12
Подробиці
Фото: ДПСУ

У пункту пропуску "Порубне" увечері 14 грудня стався інцидент. 33-річний чоловік з Львівщини намагався проскочити кордон з Румунією.

15.12
Подробиці
Скриншот з відео DeepState

За час повномасштабного вторгнення росіяни захопили 23% Донецької області. Приблизно стільки ж залишається під контролем України.

15.12
Подробиці
Фото: x.com/RadioTaiwan_Eng

14 грудня на пляжі Бонді в Австралії під час святкування Хануки почалась стрілянина. Щонайменше 16 людей загинули, серед них один стрілець.

15.12
Подробиці
Фото: facebook.com/zelenskyy.official

Україна не вступає до НАТО, але отримує гарантії безпеки від США, Європи та інших країн, заявив у неділю президент Володимир Зеленський.

15.12
Подробиці
Фото Суспільного.

66-річний "бізнесмен" облаштував у своїй квартирі місце для надання інтимних послуг.

14.12
Подробиці
Скриншот з відео.

На відео видно, що дерево лежить на землі, подекуди й далі горить гірлянда.

14.12
Подробиці
Фото Генштабу ЗСУ (ілюстративне).

Окупанти встановили на "Герань-2" дві 50-кілограмові фугасно-запалювальні бойові частини БСТ-52.

14.12
Подробиці
Фото зі сторінки Оксани Білозір у Фейсбук.

Народна артистка України вважає, що все майно колишнього чоловіка має перейти у власність їхнього спільного сина.

14.12
Подробиці
Скриншот з відео.

На записі видно, що літак під час падіння зламався навпіл.

14.12
Подробиці
Фото: ДСНС Одещини

Сили оборони Півдня підрахували витрати Москви на руйнування Південної Пальміри.

14.12
Подробиці
Фото: Кримський вітер

Ця ніч видалась пекельною для окупантів української землі.

14.12
Cтиль життя
Фото з архіву Людмили Островської

Матеріалами слугують частини дитячих іграшок, штучні квіти й листки, годинники, гудзики, аксесуари для волосся, мереживо, цвяхи, гайки, пензлі, ключі…

14.12
Подробиці
Фото: АрміяІнформ

Останню активність військ РФ у цьому регіоні фіксували у 2022-му році.

14.12
Cтиль життя
Фото з архіву Олександра Тітенка

24-річний Станіслав Зорій та сержант Сил спеціальних операцій ЗСУ Олександр Тітенко за одну спільну сесію підтягнулися 1002 рази.

14.12
Подробиці
Фото: Стоп-кадр з відео 425 ОШП Скеля

Окупанти не можуть змиритися з втратою позицій у Покровську і йдуть на необдумані кроки.

14.12
Подробиці
Фото: т-к Зеленський

Президент України намагається підкоригувати мирний план Трампа, а не відкинути його.

14.12
Подробиці
Фото: НБУ

Через три дні Нацбанк почне її пускати в обіход.

13.12
показати більше