20 місяців у ворожій неволі: “Після десятого удару я вже не відчував болю, лише лежав і стогнав”

Історія воїна Сергія Сагаля, який потрапив у полон і пережив тортури та знущання.

Фото надав співрозмовник (3)
Фото надав співрозмовник (3)

Він родом із Ковеля. Після школи спершу вивчився на маляра-штукатура-плиточника, а потім ще здобув фах техніка-будівельника. Одружився з коханою Оксаною, молода сім’я оселилась у селі Вербка, виховувала двійко діток. Сергій працював у будівельній сфері. Коли почалося повномасштабне вторгнення, його рідний брат Андрій став на захист країни. А в червні 2023-го, після навчання на полігоні, і він приєднався до лав 58-ї окремої мотопіхотної бригади. 

“Став оператором ПТРК (протитанкового ракетного комплексу). Побратими дали мені позивний “Кум”, адже потрапив до бригади разом зі своїм кумом Анатолієм. У вересні підрозділ направили на Вугледарський напрямок. Ми мали знищувати ворожу бронетехніку, прикриваючи нашу піхоту, — розповідає Сергій Сагаль. — Вночі, наприкінці жовтня, росіянам вдалось об’їхати по мінному полю позицію, на якій ми перебували, і зайти з тилу. Нас оточили, обстрілювали з танка, БТРа, кулеметів і автоматів”. 

Воїнам передали, що підкріплення вирушило, але ворожі штурмовики почали закидувати їх гранатами. “Ми навіть голови не могли висунути з окопа, — продовжує “Кум”. — Зрештою росіяни крикнули: “Сдавайтєсь ілі ми вас тут похоронім”. А в нас закінчились набої. Був вибір: загинути чи спробувати вижити в полоні”. Вони обрали другий варіант. Окупанти зав’язали бійцям очі, зв’язали руки й повезли на свою базу, де провели допит: хто, звідки, які війська. Усе знімали на відео.

“Кума повідомила, що Сергій міг потрапити в полон. Її чоловік Анатолій був на іншій позиції і бачив, що там відбувалося, — каже дружина воїна Оксана. — Потім мене сповістили, що чоловік зник безвісти. А згодом з’явилось відео в мережі, як Сергій здавався у полон”.

“ПОПЕРЕДУ НАС ЧЕКАВ КОРИДОР З ВЕРТУХАЇВ” 

Тим часом воїна привезли в підвал. “Там нас було 18, — каже Сергій. — Коли на допиті мене спитали про брата, то відповів, що він — бомж. Але росіяни знайшли у своїй базі даних його прописку, ще й назвали бригаду, в якій служить. І змусили записати відео для Андрія. Мовляв, аби мене швидше повернули з полону, він має піти на співпрацю з ворогом. І хоч я попередив, що брат ніколи не піде на таке, довелось виконати вказівку окупантів”. Рашисти зв’язувались з Андрієм Сагалем. Але після того, як стало відомо, що Сергій у полоні, його перевели з передової у тилову частину.

“Протягом двох тижнів у підвалі росіяни нас били весь час, і не лише на допитах. Спускались навіть уночі й казали: “Ми на вас трєніруємся”. Ще й возили на іншу базу, де феесбешники підвішували нас до стелі, лупили гумовими палицями, застосовували електрошокери. Було дуже тяжко, — пригадує воїн. — Давали дві скляночки супу на добу, що більше нагадував підфарбовану воду. Хліба ми не бачили”. 17 листопада “Кума” разом з напарником, десантником і піхотинцем перевезли в донецьке СІЗО. У камері, куди вони потрапили, перебували українські військові, що боронили Маріуполь. Деякі були в полоні півтора року й чекали на суд. “Вони поділились їжею, тоді ми вперше скуштували хліб”, — зауважує Сергій Сагаль.

Невдовзі полонених посадили в автобуси із затемненими вікнами й наказали опустити очі додолу. “Почули гавкіт собак, скреготіння воріт. Зрозуміли, що приїхали в колонію, — каже “Кум”. — Попереду нас чекав коридор з вертухаїв (так називали їхніх охоронців). Коли ми бігли, вони били нас гумовими палицями. Але того їм здалося замало, тож поставили мене й трьох полонених на коліна й ще добряче пройшлись кийками. Потім завели в карцер. Наказали роздягнутись і лягти на підлогу “зірочкою” (розставивши руки й ноги в сторони). І знову почали бити палицями. Після десятого удару я вже не відчував болю, лише лежав і стогнав”. Воїну переламали ребра. Каже: після того несила було ані дихнути, ані порухатись. 

“НОГИ ПЕРЕТВОРИЛИСЬ НА СУЦІЛЬНИЙ СИНЕЦЬ”

Полонених завели в душову, наказали поголитись наголо, знову били. Зрештою озвучили правила перебування у карцері: протягом дня можна лише стояти, сідати чи розмовляти заборонено. Попередили: за порушення правил жорстоко битимуть. “Але побиття тривали постійно: і зранку, і під час перезмінки, і ввечері, — каже “Кум”. — Так тривало два тижні. Перед тим, як розприділити по бараках, нас знову завели в душ. Там ми злякались один одного. Бо ноги в усіх були чорні, перетворились на суцільний синець, біліли лише нігті”. 

У бараках перебувало приблизно по 80 осіб. Лише тоді полонені дізнались, що потрапили до колонії у місті Кіровське, що на Донеччині. Зранку їх виводили на шикування і змушували співати гімн РФ. Після зарядки повертались у барак. До їдальні й назад йшли маршем, також співаючи російських пісень, які полоненим наказали вивчити. “Можна було ходити на роботу. Тож, аби не залишатись увесь час у бараці, я став двірником — підмітав територію чи розчищав від снігу, так час швидше минав, та й вертухаї тоді не рухали, — пригадує Сергій. — З кожним днем наших полонених більшало. Якщо спершу було три бараки, то за півтора року стало дев’ять”.

Торік у липні полоненим заборонили відвідувати капличку й читати Біблію, заявивши: “Здєсь бога для вас нєт”. Про новини з України вони дізнавались від новоприбулих. “Єдиний раз одному з наших (родом з Вінниці) передали посилку, в якій, окрім листа від дружини, були цукерки, мед, цигарки, печиво. Звісно ж, він поділився”, — мовить Сергій. Зрідка під час допитів комусь з полонених дозволяли подзвонити додому. “Але то була лотерея. Мені жодного разу не пощастило, — провадить воїн. — У вересні нам заборонили виходити на роботу, тож весь час змушені були перебувати у бараці. У мене почали сильно набрякати ноги, доводилось штанини розпорювати, аби вдягнутись. У інших хлопців з’явились виразки на ногах”. Лікарі ж лише змащували рани йодом і казали, що це від нестачі вітамінів. Якось у колонію привезли українських військових, які брали участь у боях за Маріуполь, їх вже засудили до 15 — 25 років ув’язнення. І водночас з’явились чутки, що буде великий обмін полоненими. Тож усі жили цією надією... 

Перед Новим роком половину полонених з колонії перевезли в інші “зони”, тож залишилось 600 наших воїнів. “13 квітня цього року серед інших назвали й моє прізвище, відправили “по етапу”, — каже Сергій, — Їхали чотири доби потягом, опинились у Новосибірську — за тисячі кілометрів від України. Там була зона закритого типу, надвір виводили раз на два тижні. Майже весь час ми перебували в камері, дозволялось лише стояти з опущеною головою, схрестивши руки за спиною і мовчати. За нами вели відеоспостереження, тож якщо один порушив правила, били всіх. А порушення — це піднята голова, розмови, стиснуті пальці в кулак”. Їжу приносили в камеру — тарілку супу з води й картоплі, на Великдень дали залитий окропом ячмінь у зернах. Якщо комусь попадалось куряче крильце, то це було за щастя”. 

“ОКСАНО, Я ВЖЕ В УКРАЇНІ” 

Через 2,5 місяця полонених, які були у важкому стані, почали вивозити. Знову з’явились чутки про обмін. “У мене рана на нозі почала гнити, — пригадує “Кум”. — Якось попросив знеболювальне, то отримав розряд електрошокером... 25 червня мене повели на звірку даних. Наступного дня видали іншу спецовку (не порвану, зі всіма гудзиками), поголили, перевірили, чи немає видимих побоїв. А тоді на відео наказали розповісти свою біографію. “Радуйтєсь, ідьотє на обмєн”, — казали росіяни”. І додали: якщо знову потраплять у полон, то живими звідси вже не вийдуть. 

Третього липня 13 полонених колонії привезли на аеродром. “Ми сіли в автобуси й дорогою побачили вказівники: в один бік — Гомель, в інший — Чернігів. Лише тоді повірили, що їдемо додому. Дорогою до Чернігова нас зустрічали українці, тримаючи синьо-жовті стяги. Неможливо було стримати сліз”, — пригадує Сергій Сагаль. 

/storage/2025/09/06/image/md_Zgfq_295dd868-cb55-45a4-9bdf-9c57e5d1f887.jpeg

Після обміну йому дали мобільний. “Оксано, це я, — сказав зі сльозами. — Я вже в Україні!” Вона спершу не впізнала голос коханого... Обоє розплакались. Передусім Сергій спитав, чи всі рідні — живі й здорові. Дізнався, що після поранення кума Анатолія демобілізували.

У лікарні воїну діагностували перелом кісток черепа та ребер, ще й проблеми з судинами ніг. “Звідти чоловік подзвонив нарешті по відеозв’язку, — провадить пані Оксана. — Був дуже худий. Але головне, що вижив і повернувся”. Опісля Сергій потрапив на лікування й реабілітацію у Трускавець, туди й приїхали його найрідніші. 

/storage/2025/09/06/image/md_5ReC_ce44f407-fe4c-4903-bea2-33a926151635.jpeg

“Побачивши його, я на мить заклякла, не могла поворухнутись, — ділиться дружина. — А 17-річна донечка Софія одразу кинулась обіймати тата”. Згодом воїн перевівся у Ковель, відтак щодня бачиться з рідними. “Мрію повернутись у цивільне життя, зайнятись ремонтом будинку й подорожувати разом із сім’єю”, — насамкінець каже 45-річний Сергій Сагаль. 

Автор: Лариса Пецух
Люди і проблеми
Фото facebook.com

Іноді одна зайва літера або неправильна цифра можуть заблокувати реєстраційні дії з нерухомістю.

12.05
Здоров'я
Фото Першого ТМО Львова

Зранку лікарі рятували пенсіонера від гострого інфаркту міокарда, а ввечері - від ішемії кишківника.

12.05
Cтиль життя
Фото з архіву Наталії Грабарчу

Традицію приготування берестечківського ляку офіційно внесли до обласного переліку нематеріальної культурної спадщини.

11.05
Люди і проблеми
Фото facebook.com

ТЦК не хотів вилучити колишнього нацгвардійця з військового обліку, бо той відмовився повторно пройти ВЛК. Що вирішив суд?

11.05
Cтиль життя
Фото з архіву Ніни Крисько

Волонтери з Корінецького старостату за майже чотири роки війни сплели 360 маскувальних сіток, пошили понад тисячу різних подушок, півтори тисячі пар спідньої білизни й шкарпеток для захисників.

10.05
Cтиль життя
Фото facebook.com

Так каже акробат Олександр Гуркевич, який здобув престижну нагороду на Міжнародному цирковому фестивалі.

09.05
Люди і проблеми
Фото facebook.com

Повітряні сили України вперше показали роботу ЗРК STASH під час відбиття масованого російського удару.

08.05
Cпорт
Фото facebook.com

Нова зірка українського футболу. Кажуть, що ним уже зацікавився французький клуб.

08.05
Люди і проблеми
Фото pixabay.сom

Від початку травня Об'єднані Арабські Емірати припинили членство в ОПЕК та ОПЕК+

08.05
Cпорт
Фото facebook.com

Після того як Сергій Ребров пішов із посади, перша команда країни залишилась без наставника.

07.05
Люди і проблеми
Фото AP

400 тисяч зарплати, премії та чіткі терміни служби. Що варто зробити, аби українське військо було добре укомплектоване й мотивоване? Дискутуємо.

07.05
Судові історії
Фото Н. Д.

З чоловіка намагалися стягнути чималу суму. Справа дійшла аж до Верховного Суду.

06.05
Cтиль життя
Фото з архіву Тетяни Котляр

Плете килимки для воїнів навіть колишня випускниця-пенсіонерка.

06.05
Здоров'я
Фото magnific.com

Епізоди переїдання у минулому, зокрема споживанням надмірної кількості простих, легкозасвоюваних вуглеводів, може стримувати процеси схуднення.

05.05
Судові історії
Фото magnific.com

У цьому випадку підставою для звільнення зі служби могло б бути лише усиновлення.

05.05
Судові історії
Фото magnific.com

Через шахрайство співробітниці “Ощадбанку” житель Білогірського району Хмельниччини втратив 100 тисяч гривень та 10 816 доларів.

04.05
Люди і проблеми
Фото freepik.com

Деякі люди так хочуть співчуття, що спеціально... нездужають.

03.05
Здоров'я
Фото instagram.com/stella_zakharova

Відома гімнастка не вживає ковбас і щотижня їздить верхи.

03.05
Cтиль життя
Фото facebook.com/Nushanik

Побутує думка, що лелеки, лебеді та інші птахи обирають собі пару раз на все життя і зберігають вірність партнеру. Втім у реальному житті все не так однозначно.

02.05
показати більше