20 місяців у ворожій неволі: “Після десятого удару я вже не відчував болю, лише лежав і стогнав”

Історія воїна Сергія Сагаля, який потрапив у полон і пережив тортури та знущання.

Фото надав співрозмовник (3)
Фото надав співрозмовник (3)

Він родом із Ковеля. Після школи спершу вивчився на маляра-штукатура-плиточника, а потім ще здобув фах техніка-будівельника. Одружився з коханою Оксаною, молода сім’я оселилась у селі Вербка, виховувала двійко діток. Сергій працював у будівельній сфері. Коли почалося повномасштабне вторгнення, його рідний брат Андрій став на захист країни. А в червні 2023-го, після навчання на полігоні, і він приєднався до лав 58-ї окремої мотопіхотної бригади. 

“Став оператором ПТРК (протитанкового ракетного комплексу). Побратими дали мені позивний “Кум”, адже потрапив до бригади разом зі своїм кумом Анатолієм. У вересні підрозділ направили на Вугледарський напрямок. Ми мали знищувати ворожу бронетехніку, прикриваючи нашу піхоту, — розповідає Сергій Сагаль. — Вночі, наприкінці жовтня, росіянам вдалось об’їхати по мінному полю позицію, на якій ми перебували, і зайти з тилу. Нас оточили, обстрілювали з танка, БТРа, кулеметів і автоматів”. 

Воїнам передали, що підкріплення вирушило, але ворожі штурмовики почали закидувати їх гранатами. “Ми навіть голови не могли висунути з окопа, — продовжує “Кум”. — Зрештою росіяни крикнули: “Сдавайтєсь ілі ми вас тут похоронім”. А в нас закінчились набої. Був вибір: загинути чи спробувати вижити в полоні”. Вони обрали другий варіант. Окупанти зав’язали бійцям очі, зв’язали руки й повезли на свою базу, де провели допит: хто, звідки, які війська. Усе знімали на відео.

“Кума повідомила, що Сергій міг потрапити в полон. Її чоловік Анатолій був на іншій позиції і бачив, що там відбувалося, — каже дружина воїна Оксана. — Потім мене сповістили, що чоловік зник безвісти. А згодом з’явилось відео в мережі, як Сергій здавався у полон”.

“ПОПЕРЕДУ НАС ЧЕКАВ КОРИДОР З ВЕРТУХАЇВ” 

Тим часом воїна привезли в підвал. “Там нас було 18, — каже Сергій. — Коли на допиті мене спитали про брата, то відповів, що він — бомж. Але росіяни знайшли у своїй базі даних його прописку, ще й назвали бригаду, в якій служить. І змусили записати відео для Андрія. Мовляв, аби мене швидше повернули з полону, він має піти на співпрацю з ворогом. І хоч я попередив, що брат ніколи не піде на таке, довелось виконати вказівку окупантів”. Рашисти зв’язувались з Андрієм Сагалем. Але після того, як стало відомо, що Сергій у полоні, його перевели з передової у тилову частину.

“Протягом двох тижнів у підвалі росіяни нас били весь час, і не лише на допитах. Спускались навіть уночі й казали: “Ми на вас трєніруємся”. Ще й возили на іншу базу, де феесбешники підвішували нас до стелі, лупили гумовими палицями, застосовували електрошокери. Було дуже тяжко, — пригадує воїн. — Давали дві скляночки супу на добу, що більше нагадував підфарбовану воду. Хліба ми не бачили”. 17 листопада “Кума” разом з напарником, десантником і піхотинцем перевезли в донецьке СІЗО. У камері, куди вони потрапили, перебували українські військові, що боронили Маріуполь. Деякі були в полоні півтора року й чекали на суд. “Вони поділились їжею, тоді ми вперше скуштували хліб”, — зауважує Сергій Сагаль.

Невдовзі полонених посадили в автобуси із затемненими вікнами й наказали опустити очі додолу. “Почули гавкіт собак, скреготіння воріт. Зрозуміли, що приїхали в колонію, — каже “Кум”. — Попереду нас чекав коридор з вертухаїв (так називали їхніх охоронців). Коли ми бігли, вони били нас гумовими палицями. Але того їм здалося замало, тож поставили мене й трьох полонених на коліна й ще добряче пройшлись кийками. Потім завели в карцер. Наказали роздягнутись і лягти на підлогу “зірочкою” (розставивши руки й ноги в сторони). І знову почали бити палицями. Після десятого удару я вже не відчував болю, лише лежав і стогнав”. Воїну переламали ребра. Каже: після того несила було ані дихнути, ані порухатись. 

“НОГИ ПЕРЕТВОРИЛИСЬ НА СУЦІЛЬНИЙ СИНЕЦЬ”

Полонених завели в душову, наказали поголитись наголо, знову били. Зрештою озвучили правила перебування у карцері: протягом дня можна лише стояти, сідати чи розмовляти заборонено. Попередили: за порушення правил жорстоко битимуть. “Але побиття тривали постійно: і зранку, і під час перезмінки, і ввечері, — каже “Кум”. — Так тривало два тижні. Перед тим, як розприділити по бараках, нас знову завели в душ. Там ми злякались один одного. Бо ноги в усіх були чорні, перетворились на суцільний синець, біліли лише нігті”. 

У бараках перебувало приблизно по 80 осіб. Лише тоді полонені дізнались, що потрапили до колонії у місті Кіровське, що на Донеччині. Зранку їх виводили на шикування і змушували співати гімн РФ. Після зарядки повертались у барак. До їдальні й назад йшли маршем, також співаючи російських пісень, які полоненим наказали вивчити. “Можна було ходити на роботу. Тож, аби не залишатись увесь час у бараці, я став двірником — підмітав територію чи розчищав від снігу, так час швидше минав, та й вертухаї тоді не рухали, — пригадує Сергій. — З кожним днем наших полонених більшало. Якщо спершу було три бараки, то за півтора року стало дев’ять”.

Торік у липні полоненим заборонили відвідувати капличку й читати Біблію, заявивши: “Здєсь бога для вас нєт”. Про новини з України вони дізнавались від новоприбулих. “Єдиний раз одному з наших (родом з Вінниці) передали посилку, в якій, окрім листа від дружини, були цукерки, мед, цигарки, печиво. Звісно ж, він поділився”, — мовить Сергій. Зрідка під час допитів комусь з полонених дозволяли подзвонити додому. “Але то була лотерея. Мені жодного разу не пощастило, — провадить воїн. — У вересні нам заборонили виходити на роботу, тож весь час змушені були перебувати у бараці. У мене почали сильно набрякати ноги, доводилось штанини розпорювати, аби вдягнутись. У інших хлопців з’явились виразки на ногах”. Лікарі ж лише змащували рани йодом і казали, що це від нестачі вітамінів. Якось у колонію привезли українських військових, які брали участь у боях за Маріуполь, їх вже засудили до 15 — 25 років ув’язнення. І водночас з’явились чутки, що буде великий обмін полоненими. Тож усі жили цією надією... 

Перед Новим роком половину полонених з колонії перевезли в інші “зони”, тож залишилось 600 наших воїнів. “13 квітня цього року серед інших назвали й моє прізвище, відправили “по етапу”, — каже Сергій, — Їхали чотири доби потягом, опинились у Новосибірську — за тисячі кілометрів від України. Там була зона закритого типу, надвір виводили раз на два тижні. Майже весь час ми перебували в камері, дозволялось лише стояти з опущеною головою, схрестивши руки за спиною і мовчати. За нами вели відеоспостереження, тож якщо один порушив правила, били всіх. А порушення — це піднята голова, розмови, стиснуті пальці в кулак”. Їжу приносили в камеру — тарілку супу з води й картоплі, на Великдень дали залитий окропом ячмінь у зернах. Якщо комусь попадалось куряче крильце, то це було за щастя”. 

“ОКСАНО, Я ВЖЕ В УКРАЇНІ” 

Через 2,5 місяця полонених, які були у важкому стані, почали вивозити. Знову з’явились чутки про обмін. “У мене рана на нозі почала гнити, — пригадує “Кум”. — Якось попросив знеболювальне, то отримав розряд електрошокером... 25 червня мене повели на звірку даних. Наступного дня видали іншу спецовку (не порвану, зі всіма гудзиками), поголили, перевірили, чи немає видимих побоїв. А тоді на відео наказали розповісти свою біографію. “Радуйтєсь, ідьотє на обмєн”, — казали росіяни”. І додали: якщо знову потраплять у полон, то живими звідси вже не вийдуть. 

Третього липня 13 полонених колонії привезли на аеродром. “Ми сіли в автобуси й дорогою побачили вказівники: в один бік — Гомель, в інший — Чернігів. Лише тоді повірили, що їдемо додому. Дорогою до Чернігова нас зустрічали українці, тримаючи синьо-жовті стяги. Неможливо було стримати сліз”, — пригадує Сергій Сагаль. 

/storage/2025/09/06/image/md_Zgfq_295dd868-cb55-45a4-9bdf-9c57e5d1f887.jpeg

Після обміну йому дали мобільний. “Оксано, це я, — сказав зі сльозами. — Я вже в Україні!” Вона спершу не впізнала голос коханого... Обоє розплакались. Передусім Сергій спитав, чи всі рідні — живі й здорові. Дізнався, що після поранення кума Анатолія демобілізували.

У лікарні воїну діагностували перелом кісток черепа та ребер, ще й проблеми з судинами ніг. “Звідти чоловік подзвонив нарешті по відеозв’язку, — провадить пані Оксана. — Був дуже худий. Але головне, що вижив і повернувся”. Опісля Сергій потрапив на лікування й реабілітацію у Трускавець, туди й приїхали його найрідніші. 

/storage/2025/09/06/image/md_5ReC_ce44f407-fe4c-4903-bea2-33a926151635.jpeg

“Побачивши його, я на мить заклякла, не могла поворухнутись, — ділиться дружина. — А 17-річна донечка Софія одразу кинулась обіймати тата”. Згодом воїн перевівся у Ковель, відтак щодня бачиться з рідними. “Мрію повернутись у цивільне життя, зайнятись ремонтом будинку й подорожувати разом із сім’єю”, — насамкінець каже 45-річний Сергій Сагаль. 

Автор: Лариса Пецух
Люди і проблеми
Фото armyinform.com.ua

Кабмін затвердив нову систему додаткових виплат для військовослужбовців ЗСУ.

10.07
Люди і проблеми
Фото magnific.com

Через дефіцитний торговельний баланс і попит на валюту в Україні системно переважає пропозицію.

10.07
Звідусіль
Фото з архіву співрозмовника

Він отримав важке поранення на фронті, втратив ногу, дивом вижив, а тепер пройшов благодійний марафон із Вінниці до Хмельницького.

09.07
Люди і проблеми
Фото pixabay.com

За результатами основної сесії НМТ, понад 2100 абітурієнтів набрали 200 балів з англійської.

09.07
Cпорт
Фото fifa.com

Неймовірно, але факт - найбільшими невдахами цьогорічного мундіалю стали футбольні команди, якими опікуються найоплачуваніші тренери.

09.07
Як це було
Фото facebook.com/svitlana.poklad.2025

Композитор любив працювати зранку, мав чудове почуття гумору і влаштовував улітку свято першого... огірка.

09.07
Люди і проблеми
Фото unsplash.com

Наші пращури вірили, що під час дотику губами разом із диханням можна передати часточку своєї душі іншій людині. І навіть повернути її до життя.

06.07
Люди і проблеми
Фото facebook.com

Чи є вакансії та скільки обіцяють платити?

06.07
Люди і проблеми
Фото з архіву Тетяни Скрябіної

Традицію прямокутної хустки, вишитої на чотири кути, внесли до переліку елементів нематеріальної культурної спадщини Рівненщини.

05.07
Люди і проблеми
Фото автора

Тут полюбляє відпочивати європейський та американський бомонд. І не лише.

05.07
Cтиль життя
Фото з архіву співрозмовниці

Рецептами дивували учасники фестивалю “Молодий борщ”.

04.07
Cтиль життя
Фото з архіву Миколи Тарана

35-річний Микола Таран із села Небилів здолав екстремальну 100-кілометрову дистанцію, здобувши друге місце.

03.07
Люди і проблеми
Фото facebook.com

Чи варто змінювати правила вступу на деякі спеціальності: думка експертів.

03.07
Cпорт
Фото facebook.com

Сформовано календар матчів чемпіонату УПЛ сезону 2026/27. Базова дата першого туру - 1 серпня.

02.07
Люди і проблеми
Фото facebook.com

Чому люди стають мішенню грозових розрядів і як від них вберегтися?

02.07
Cпорт
Фото facebook.com

Невже легендарний боксер завершує кар'єру?

02.07
Здоров'я
Фото pexels.com

Провокують його тривалі нерозв'язані стресові ситуації і дуже сильна психологічна перевтома.

01.07
Cтиль життя
Фото з архіву Ірини Поліщук

Майже два роки вихованці музичної школи й Центру дитячої та юнацької творчості проводять в Іллінцях благодійні виступи на підтримку бійців.

30.06
Cтиль життя
Фото з архіву Миколи Дзея (2)

Колекціонер влаштовує тематичні виставки для земляків та ознайомлює дітей з історією рідного краю.

30.06
Здоров'я
Фото magnific.com

Збудник захворювання чатує у воді, непастеризованих молочних продуктах, овочах і зелені.

29.06
Cтиль життя
Фото з архіву Анни Безвербної

Від початку літа 10-річна дівчинка разом із мамою та молодшою сестрою Юстинкою вже реалізували сотні півоній, бо мають амбітну мету.

29.06
Судові історії
Фото unsplash.com

Під час судового засіданні обвинувачена виправдовувалася, що знайшла смартфон і планувала зателефонувати комусь із списку контактів.

29.06
Cпорт
Фото fiba3x3.basketball

Кваліфікаційний відбір на континентальну першість проходив у Бухаресті, де за два дні українкам довелося зіграти п'ять матчів. І всі поєдинки виграли!

28.06
показати більше