Зі слізьми на очах вона переглядає фото, де коханий ніжно її обіймає, тримає на руках новонароджену донечку. 27 січня 2024 року життя Анжели Навертюк розділилося на до та після.
“Попри те що ми з Віктором з одного села, познайомилися аж у Харкові, — розповідає Анжела. — Я тоді ще була підліткою, поїхала до брата на випускний, а він навчався з Віктором в індустріально-педагогічному технікумі. Далі ми бачилися у спільних компаніях, спочатку дружили, а в якийсь момент зрозуміли, що це кохання. Пригадую, як одного дня він приїхав до мене в гуртожиток, зібрав речі і заявив: “Ти моя, нікому не віддам. Хочу жити з тобою”. Ця рішучість мене підкорила. У 2018 році ми побрались. І жодної миті я про це не пожалкувала. Бо Віктор вмів по-справжньому кохати. Знаєте, він дуже любив вазони і чи не щомісяця дарував їх мені замість зрізаних квітів. Казав, що зрізані швидко зав’януть, а вазони завжди нагадуватимуть про його кохання й турботу. Тому в нас їх було дуже багато”.
Після строкової служби Віктор зрозумів, що хоче присвятити своє життя військовій справі. У 2017 році він пройшов відбір до Сил спеціальних операцій, їздив із завданнями у зону АТО/ООС. За тиждень до великої війни у подружжя народилась донечка Майя, а наприкінці 2023-го — синочок. На жаль, хлопчик прожив лише шість годин...
“Повномасштабне вторгнення застало чоловіка у частині на Вінниччині, де він обіймав посаду командира інженерно-саперного відділення, — каже дружина. — Разом із побратимами Віктор відразу вирушив на Схід, воював на Луганщині й Донеччині. Він був професійний та мужній боєць, тому отримував багато відзнак і грамот. Мав позивний “Тихий”, бо на вдачу був спокійний”.
Того трагічного дня, 27 січня 2024-го, Анжела ще розмовляла з чоловіком. Він попередив, що виїжджає на бойове завдання. Ніщо не віщувало лиха, але... “Знаю, що Віктор із побратимами мінували територію біля села Костянтинівка Покровського району. І в той момент у них поцілив ворожий безпілотник. Чоловік дістав поранення, несумісні із життям, — зітхає жінка. — Поховали коханого в рідному селі Ялтушків, що на Вінниччині”. Посмертно 32-річного Віктора Навертюка нагородили орденом “За мужність” ІІІ ступеня.
“На честь чоловіка я відкрила кав’ярню “Тихий куточок”. Це була його мрія — мати власне кафе, — зауважує Анжела. — Тут багато речей нагадують про нього і про війну. Побратими часто передають з фронту шеврони, прапори”.
