Сергій Геновський із Геронимівки, що на Черкащині, дуже любив дорогу, тому все життя пропрацював водієм-далекобійником. Об’їздив майже всю Європу, але завжди наголошував, що Україна — найкраща і наймиліша серцю.
“У школі сина всі любили і поважали, бо знали, що в будь-якій ситуації можна покладатися на його підтримку і допомогу. Добрий, чуйний, мужній — все це про нього, — розповідає мати воїна Ніна Геновська. — З дитинства Сергій любив техніку, завжди приносив додому всіляке залізяччя й разом з братом щось майстрували у гаражі. Одного разу склали цілий мотоцикл. Ото гордості було! Закінчивши школу, вступив до ПТУ №17 у Черкасах, здобув фах водія та машиніста автокрана і став далекобійником. Син бував у багатьох країнах, але завжди рвався додому — до нас, батьків, брата, сестри й дружини Наталії. Вона — перше і єдине його кохання. Якось Сергій прочитав такий вислів: “Всі українські чоловіки діляться на дві категорії — козаків і свинопасів”. І сказав мені: “Я ніколи не буду свинопасом. А козаком мене люди назвуть”.
Після 24 лютого 2022 року Сергій Геновський мав можливість залишитися за кордоном. Але не зміг стояти осторонь, коли рідна країна опинилася в біді. Вже на початку березня він був удома.
“Сльози та вмовляння дружини й матері не змінили його намірів піти до війська, — каже знайома бійця Жанна Іщенко. — Сергій потрапив до 114-го батальйону територіальної оборони. Доставляв хлопцям боєприпаси, служив на Донеччині, Харківщині, Запоріжжі, Херсонщині. Отримав відзнаку президента “За оборону України”, медаль від командувача сил логістики ЗСУ. У грудні 2024 року бійця перевели до 95-го десантно-штурмового батальйону, який виконував завдання на Курщині. За словами побратимів, Сергій зарекомендував себе відповідальним воїном”.
Захисник загинув 24 березня цього року біля села Олешня Суджанського району. “Як нам відомо, був ворожий штурм. Окупанти гатили по наших позиціях з різних видів зброї. Син дістав поранення, несумісне із життям. Він разом із побратимами зробив усе можливе, аби тоді російські війська не потрапили на Сумщину, — додає мати. — Поховали Сергія зі всіма почестями у рідній Геронимівці. Досі не можемо змиритися з важкою втратою... Часто ходимо на кладовище, аби вкотре нагадати сину, як нам його бракує”.
