У 2017 році він підписав контракт із ЗСУ й приєднався до 131-го окремого розвідувального батальйону. Узяв собі позивний “Микита” — надихнувся героєм казки Івана Франка, який був спритний і завжди знаходив вихід з будь-яких ситуацій. У час АТО/ООС Дмитро Музика брав участь у боях на Донеччині, зазнав поранення, отримав медаль “За відвагу”.
Після демобілізації молодий чоловік поїхав до Чехії, де займався ландшафтним дизайном. Планував заробити і відкрити станцію техобслуговування. Проте, коли почалася велика війна, одразу повернувся в Україну і став до лав 59-ї окремої штурмової бригади.
Якось волонтерка з Миколаєва дізналась, що наші військові шукають помешкання, аби перебути там між виїздами на завдання. “Я запропонувала їм свою квартиру, сама жила у подруги, — каже дружина воїна Марина Музика. — Із Дмитром ми почали спілкуватися після того, як повернувся зі штурму окупованої Любомирівки, їм тоді вдалось відбити пів села. До слова, згодом він отримав за це завдання орден “За мужність” III ступеня”. Зі слів співрозмовниці, на кожному побаченні воїн дарував їй квіти.
Восени 2022 року підрозділ, у якому служив “Микита”, перевели на Донеччину. Там боєць зазнав контузії і йому дали п’ять днів відпустки. Тож повіз кохану на її улюблений пляж у Миколаєві, де й освідчився. “Від несподіванки я розплакалась, — ділиться Марина. — Ми запланували розписатись у травні 2023-го. Але у березні загинув його друг Ігор — бойовий медик”. Дмитро і Марина приїхали на поховання воїна, тоді й вирішили не відкладати своїх планів. 18 березня закохані зареєстрували у РАЦСі шлюб... У травні Дмитро Музика повів групу з п’ятьох побратимів на штурм Невельського. Тоді взяли у полон 22 російських десантників.
Понад рік Марина жила на Донеччині, аби мати змогу бачитися з коханим.
Онлайн вела уроки української мови й літератури для учнів середньої школи, займалась репетиторством. 30 червня 2024-го дружина накрила стіл, за яким зібралися друзі, щоб привітати Дмитра з 31-річчям. “Через два дні в нього мала бути відпустка, ми планували поїхати на море, — згадує. — Та наступного дня після уродин Дмитро пішов із найкращим другом на завдання — на порятунок побратима”.
Після дев’ятої вечора воїн надіслав останнє повідомлення: “Я тебе кохаю”. Марина відписала: “Бережи себе. Люблю, чекаю”. Та цього він уже не прочитав. 1 липня молодший сержант Дмитро Музика загинув поблизу Красногорівки. “Я був поранений у ногу. А Дмитрові осколки потрапили в ногу й зліва під ребра. Три години після того він ще був при пам’яті, — згадує побратим Артем Вітюк із позивним “Стіч”. — Евакуаційна машина робила три спроби нас забрати, та шквальний обстріл перешкоджав. Коли серце Дмитра зупинилось, мені сказали виходити без нього. Я відповів: “Ми зайшли на позицію разом і разом вийдемо. Або ж разом залишимось тут”. Попри поранення, Артем поніс тіло друга через поле до точки евакуації... Четвертого липня з воїном прощались у його рідному місті Липовець (Вінничина), а наступного дня провели в останню путь у Миколаєві.
На початку цього літа дружина здійснила їхню спільну мрію й відкрила кав’ярню, яку назвала “Кіт Микита”. Пояснює: “Кіт — бо Дмитро безшумно пересувався й добре бачив у темряві, навіть розтяжки”. Тож на стінах кафе Марина повісила картини із зображеннями бойових пухнастиків. Ще й зробила собі тату із двома котами і написом: “Моя маленька кицю, я за тобою сумую”. Адже чи не кожне повідомлення коханій Дмитро починав із цих слів...
