Людмила Чехута і її онука Вілора — мешканки Сіверськодонецька. Після повномасштабного вторгнення жінкам довелося покинути місто через окупацію й оселитись у селі Княгининок на Волині. Там і продовжили волонтерити. Пенсіонерка готує консервацію для ЗСУ, а внучка — купує й доставляє на фронт автомобілі.
● Пенсіонерка Людмила Чехута готує консервацію для ЗСУ, а внучка Вілора — купує й доставляє на фронт автомобілі.
“Бабуся народилася в Часовому Ярі, потім переїхала у Сіверськодонецьк. Все життя працювала медикинею — спершу у пологовому будинку, а відтак — у фельдшерсько-акушерському пункті. У вільний час залюбки куховарила, любила накрити гарний стіл і частувати гостей, — розповідає 27-річна Вілора Чехута. — Після 24 лютого 2022 року ми подалися у Святогірськ (Донеччина), бо наше місто окупанти нещадно обстрілювали, до того ж підірвали мости, які вели до Сіверськодонецька. Їхати в Росію ми категорично не хотіли, тому родиною (бабуся, батьки, я, брат та його дівчина) вирушили у Дніпро. Взяли й нашого чотирилапого друга — собаку, не могли його покинути напризволяще. Два дні ночували у шкільному спортзалі. А згодом знайомий покликав на Волинь. Вона й стала для нас другим домом. Облаштували побут у селі Княгининок, що недалеко від Луцька, провели воду, тримаємо птицю. За оренду житла нічого не платимо, лише за комунальні послуги. Звісно, за Сіверськодонецьком сумуємо, але його вороги знищили на 90%, ми також втратили своє житло. А колись у цьому мальовничому місті мешкало 200 тисяч...”
Зі слів співрозмовниці, їхня родина волонтерить ще від початку АТО. “Ми приймали у себе переселенців з інших міст і сіл Донбасу, які захопили росіяни, допомагали військовим. Потім я стала співпрацювати з благодійними фондами та доставляти бійцям машини, ремонтувати їх, — зауважує Вілора. — Після повномасштабного вторгнення працювати стали ще активніше, бо запитів з фронту багато. Вже придбали й передали захисникам понад 200 машин. Приємно чути, коли хлопці кажуть, що наші автівки врятували їм життя. Намагаюсь знайти робочі машини, потім їх до ладу доводять мої друзі — ремонтують, фарбують у відповідний колір, доставляють за потреби певне обладнання.
Тим часом бабуся готує консервацію для військових. Це і мариновані огірки, і помідори, і компоти, і варення зі сливи, полуниці, смородини, малини. У сезон закуповую овочі, фрукти та ягоди в підприємців за вигідними цінами. Дещо росте біля хати. Бійцям дуже полюбилась бабусина консервація. Нерідко вони надсилають фото, де смакують смаженою чи вареною картопелькою та її фірмовими огірками. Кажуть, що смачно і ситно. От днями знову телефонували воїни і просили ще консервації, тому знову готую пакунок. Скільки вже передали? Важко сказати, але понад 300 банок точно. Бабуся вже чекає літа, щоб узятися за роботу. Поряд з будинком маємо великий погріб, де складаємо закрутки. Він нам слугує і за укриття. У квітні бабусі Люді буде 72 роки. Вона часто каже, що хотіла б повернутися додому, у Сіверськодонецьк після його деокупації. Зрештою, ми всі про це мріємо. Бо правду кажуть, що всюди добре, а вдома — найкраще. Бо там і стіни помагають”.
