Старі вишиванки Уляна Ольховська з села Верхняківці реставрує, з них відшиває і нові. Адже опанувала майже двісті давніх технік вишиття!
“За фахом я — економістка, але тривалий час працювала у сфері краси — займалася нарощуванням вій, мала власний салон. Вишивкою зацікавилася п’ять років тому. Як кажуть, коріння далося взнаки. Річ у тому, що моя бабця була кравчинею, змалку в родині вишивали серветки, рушники, сорочки. Проте мало що з того збереглося. Тому мені захотілось досліджувати і відтворювати забуте. У нас переважно знають техніку вишивки хрестиком. Хоча існують сотні інших, і вони неймовірні, — розповідає Уляна Ольховська. — Із книжок та відеоуроків я опанувала майже дві сотні давніх технік вишиття. Серед них і наш місцевий борщівський верхоплут. Ця техніка має два етапи. Спершу на тканині роблять основу з вертикальних стібків, а вже поверх них переплітають іншу нитку, створюючи узори у формі ромбів, трикутників...
Також у наших краях шили сорочки з конопляної тканини, які спершу прикрашали вишитими візерунками з чорної вовняної нитки. Але з часом кольорових барв побільшало. До речі, чорний колір не завжди означав сум, жалобу. Загалом у давнину вишитим сорочкам надавали сакрального значення. Нерідко дівчата вишивали собі таку сорочку на весілля. І в цій сорочці їх могли потім хоронити. Жінка вважала, що на тому світі її чоловік має по тій сорочці впізнати. Цей факт мені підтверджувала і працівниця одного з музеїв. Вона просила бабусю залишити у спадок її сорочку, але та відмовила, бо благала саме у ній поховати. Може, тому так мало збереглося у нас давніх вишиванок”.
У колекції Уляни Ольховської можна побачити і вовняну горбатку — прообраз спідниці, такі колись носили жінки у Борщеві й околицях, і буденну сорочку прадіда з кінця XIX століття. Майстриня каже, що планує створити музей старожитностей. Вже придбала для цього невеликий будинок у селі та відновлює його.
